Глава 16

„Знання є сила, сила є знання.“

- Френсіс Бекон

Тіт тепер зайнятий у школі, а до вихідних ще чотири дні... Виникає питання, чим мені зайнятися? Варіантів безліч, але я вирішила почати з найприємнішого: влаштувала собі маленьке свято, а саме вечір байдикування у власному номері. У виборі подарунка я собі не змінила: гаряча ванна, смачна вечеря, м'яке ліжко. Блаженство...

Піона мили під гавкіт, бризки, мої вмовляння та шикання саламандри. Хай буде вічною портальна магія і Доббі, яка встигла поставити звуковий заслін до того, як хтось із працівників готелю прибіг би подивитися на балаган, що твориться у нас у номері. Зясувалося, що собаки в готелі під забороною, і нелегального мешканця представляти будь-кому я не планувала.

Але, незважаючи на те, що вечір був казковий, питання нікуди не зникали і самі вирішуватись нажаль не збиралися. У столицю мене тягнули три причини: перша - Тіт, друга - портал, третя - Пріот. Перше завдання, вважай, виконали: Тіт навчається, розвивається, може навіть іпостась розкриється, як у його заповітній мрії. З рештою пунктів було складніше.

Де шукати портал невідомо. Все, що я змогла придумати, це планомірно перевіряти архіви та бібліотеки з давньою літературою тисячолітньої давності, сподіваючись знайти потрібні знання. Не думаю, що подібних сховищ надто багато.

Шукати Пріота в якомусь сенсі простіше, тільки і треба, що прийти в службу безпеки і попросити зв'язатися з ним, але тут вже велика ймовірність, що мене не тільки зв'яжуть, а й пов'яжуть. Ще один варіант: прикопають десь у ближньому лісочку під сухим пiнечком. Тому спочатку архіви, а там за обставинами, може ще щось корисне знайду.

Тіту я відразу після заселення відправила записку з адресою маленького готелю, який обрала своїм житлом на найближчий час. "Співаюча Роза", спочатку була "Перехрестям", але коли його господинею стала Роза Авео, молода співачка (дочка попереднього власника), яка ввела нову традицію музичних виступів у невеликому ресторанчику внизу, назву довелося змінити.

Насправді, саме так я і знайшла це місце - йшла за музикою. Інакше я навряд чи оселилася б у готелі з таким найменуванням, але прийшовши, я вже просто не захотіла йти. Невелика чиста зала, світлий інтер'єр, тиха музика, що розливається у вечірніх сутінках, створюючи атмосферу затишку та спокою. Це було саме те, чого мені не вистачало. Приємна вродлива жінка, років сорока, що виявилася тією самою Розою, остаточно схилила чашу терезів у свій бік. Чому я була тільки рада. Дрібні проблеми на те й дрібні, щоб не відкладати їх на «потім», а одразу вирішувати.

На ранок обрала сукню «городянки», як я її називала (темно синя, приталена, з білими рукавами та комірцем). У такій можна хоч на шкільну лінійку, хоч на вінтажну вечірку, і мені воно дійсно подобалося. Словом, створила відповідний образ і поспішила до центральної бібліотеки.

Будівля розташовувалася на великій площі в престижній частині міста і мала форму барабана, перекритого величезним блакитним куполом. Стіни, як у Колізеї, з безліччю аркад із невеликими нішами, кожна з яких розповідала свою історію. Мозаїчні вставки битв, коронацій, зображення магічних істот та видатних діячів зачаровували буянням фарб та подій. По поверхах, як по кільцях на зрізі дерева, можна було буквально простежити історію світу.

Пройти всередину не склало проблеми, адже вхід вільний. Але, після кількох годин пошуків, я була змушена визнати, що в залі знайти потрібну мені інформацію навряд чи вдасться. Максимум, що траплялося, це збірки народних казок, що оповідали про часи, коли світи були пов'язані між собою, з-за Грані приходили дивовижні істоти, і навіть самі боги сходили до простих смертних, посилаючи своїх жерців у світ людей.

Мабуть, про Тьяну тут ніхто досі не дізнався, як і про мене. Вона - жриця, я прийшла через Грань... Або історія повторюється, підтверджуючи свою циклічність, або потрібно шукати більш правдиві та докладніші джерела…

Я обрала друге. Зовсім не приваблює думка бути обраною богами для якоїсь великої місії. Я краще тут тихенько відкрию портал і додому. А Тіт і Доббі... Можна ж жити і на два світи? Але спочатку потрібно знайти портал!

Історичні хроніки, на жаль, теж дали небагато. Начебто і записи є, ось тільки білих плям у них більше, ніж дійсно важливої інформації. «Читай між рядками» – повторювала я собі у своїх пошуках. А коли нічого не знаходила, промовляла: "Відсутність якихось слідів, теж слід". День пролетів миттю, хоча здається при цьому тягнувся як жуйка, в тому сенсі, що одноманітно. Папери, папери і ще раз папери, а користі, як кіт наплакав [9].

Доббі, яка спочатку горіла ентузіазмом і носилася між стелажів, вишукуючи цікаві книжки, тепер звісилася зі спорожнілої полиці і спостерігала за мною, наспівуючи сотворені від нудьги тужливі  пісеньки.

- Вона гортала книги,

вона дивилась схеми,

а бачила в них фіги,

питання та проблеми!

Вона була нещасна,

Та вперта наче море.

Страждала саламандра:

зануда-відьма – горе. - розтягуючи голосні, виводила співачка.

Добре, звичайно, що інші її не чують, але мене можна пожаліти?