Глава 11

Не значна винагорода.

Не високий п'єдестал.

Небагато людям треба.

Тільки б в дома хтось чекав.

Роберт Рждественський (У перекладі)

З гномом ми проговорили аж до вечора. Я отримала не лише книгу, а й детальну інструкцію щодо використання родової магії, а також кілька життєвих порад. В якусь мить навіть зважилася запитати про інші світи, але відповідь мало чим змогла мені допомогти.

Виявилося, що близько тисячі років тому в Ерторані й справді був портал в інший світ. Що трапилося з ним після, Аршум сказати не міг, він і сам лише бачив коротку замітку в одній з численних стародавніх книг, які він із захопленням збирав по всьому світу для своєї колекції. У записах згадувалося лише те, що розташовувався портал десь неподалік від столиці, заснованої колись саме біля нього.

Можливо, це було важливо, хоч і немає жодної впевненості у тому, що портал вів саме на Землю. Але, що вже казати, зараз я готова радіти будь-якій дрібниці.

І ось ми знову стоїмо в оточенні старих, усіма забутих речей, усюди якісь мішки, пильні часто поламані меблі. Звичайно, напіврозвалений мотлох не надає горищу затишку, і все ж це мій, нехай і тимчасовий, але дім. Адже дім це не просто місце, він там, де чекають твого повернення.

Доббі лежала, розкинувшись на Півоні, що скрутився в клубок, як на м'якій подушці і зацікавлено на нас поглядала.

-  Ну як? – не витримала вона.

- Все вийшло - пробурмотіла я стомлено, але задоволено.

Сьогодні було надто багато розмов та сили були на межі. Вечеря пролетіла, як уві сні. По даху дзвінко б'ють краплі дощу, небо затягують чорні хмари і тільки спалахи-блискавки, що супроводжуються глухими гуркотом грому, висвітлюють горище.

Вузьке ліжко, вирване з запорошеного полону спільними зусиллями, ми пристосували під спальне місце, устеливши потертими ковдрами. Доббі вкотре окупувала Півона, хоча останній був і не проти своєї ролі подушки. Тіт же після недовгих умовлянь ліг у мене під боком і затих.

- Ти казала правду там, у бібліотеці? Про брата… - пролунало через якийсь час.

- Так. Але якщо ти не хочеш, я зрозумію. Зрештою, ти мене майже не знаєш, а шляху назад вже не буде.

Що-що, а змушувати його я не збиралася. Дуже не хотілося знову бачити страх в очах хлопчика... Але Тіт дивився на мене спокійно і задумливо.

-  Я хочу. Хочу, щоб ти була моєю сестрою.

- Добре, братику. - прошепотіла, радісно обіймаючи його і відчуваючи як він миттєво розслаблюється засинаючи.

Кожному потрібно про когось піклуватися. Ось і ми будемо одне в одного.

Новий день розпочався з грандіозних планів та їх втілення. Тіт під охороною Півона вирушив збирати чутки навколо замку. Основне ми знали, як те, що бал-маскарад влаштовують через три дні і час на підготовку ще є, але з рештою не варто було затягувати. Залишалося виявити слабке місце, а саме, знайти артистів, до яких нам треба доєднатися. Я ж, під звичні коментарі Доббі, поїхала шукати костюм.

Метод ми вибрали оригінальний. Знаходили лавки з готовою сукнею, проходили під невидимістю, а далі починалася одвічна жіноча проблема: "Речей безліч, а одягти нічого". У п'ятий такий магазинчик я заходила з внутрішнім стоном, тому що навіть висловитися вголос можливості не було. Конспірація, вона така…

- А якщо ось це червоне із золотими іскорками? - подумки запропонувала Доббі.

- Воно зі шлейфом. Як я потім буду в ньому по підземеллях повзати? Може, це синє? Все закрите, практичне.

-  Тобі не соромно? У тебе вогняний фамільяр, синій - зовсім не твій колір! Він нам не йде!

-  Гаразд. Тоді давай взагалі візьмемо чорне.

- Із червоними вставками?

– Це!

-  Ось воно!

Сказали хором.

Сукня була досить сміливою для цього світу, але для нашої мети вона підходила ідеально. Чорний щільний ліф, що відливає сріблом, шифонові рукави, що розлітаються, відкриваючи плечі. Корсет з вишивкою у вигляді червоних квітів і прості прямі складки спідниці, які при ході розходяться в сторони, показуючи червону тканину підкладки. На перший погляд непримітне, навіть аскетичне, але при найменшому коливанні – полум'я немов оживало! Якщо не підійде за розміром, Доббі почаклує, благо побутова магія їй підвладна, і все буде гаразд. А в іншому кращого варіанта не знайти.

Купувати сукню вирішила так само, як і раніше, а отже, без не повідомляючи власників. Навряд чи хтось помітить пропажу, враховуючи, що однією з причин наших довгих пошуків було те, що потрібне вбрання висіло у найдальшому кутку. Я й зазирнула у нього від безвиході і трохи на зло Доббі. Зате тепер, якщо мене почнуть шукати за вбранням, то у магазині ніхто точно не зможе згадати ні мене, ні мого обличчя. Хто знає як там все далі піде…

Масок я підшукала також одразу декілька. Одну, яскраву прикрашену камінням та вишивкою – для шоу. Другу, найпростішу – для спілкування з цирковими, з якими нам потрібно ще якось домовитися. Залишила в касі кілька срібних монет, що, судячи з цін, було не надто великою сумою, але й товар я не з вітрини брала, тож вважатимемо це справедливим обміном. Так і залишившись непоміченими, прямо з підсобки ми і повернулися на горище.