Глава 10

Можливо все, на неможливе просто потрібно більше часу.

Ден Браун

Грань привітно зустрічала мене рудими сполохами вогнецвітів. У високих кронах серед пташиних пісень наче причаїлися чарівні мелодії. І якщо це відображення мого внутрішнього світу, визнаю - він мені подобається. Адже це хороший знак?

Звідки і коли з'явився Ілур, я не помітила. Але в будь-якому разі він був такий збуджений, що не дав мені сказати й слова.

– Ви знайшли його! Як? Хто він? Йому потрібна допомога?

- Що? - оторопіло запитала я.

- Мій спадкоємець! Останні кілька годин я відчуваю його поряд із тобою, а зараз особливо яскраво.

- Тіт?

- Ти маєш нас познайомити! - здається, ще трохи і він від емоцій затрясе мене як грушу.

- Добре, але ти певен, що це він?

- Впевнений!

-  Гаразд.

- Не хочу вас перебивати, але мені теж є, що сказати... - привернула до себе увагу саламандра, що також з'явилася на галявині. - Хлопця лякати не хотіла, хоча мені здається, що він і сам здогадується, але я, здається, знаю, навіщо цій «Загибелі корони» потрібні обдаровані та напівкровки. І попереджаю, вам це не сподобається. - казала вона таким тоном і з таким натяком, що я почала не на жарт хвилюватися.

- Ти ж не хочеш сказати, що їх усіх приносять у жертву? - сказала сівшим голосом я, згадавши, з чого почалося моє знайомство з цим світом.

- Можливо, але не всіх, а лише тих, кому пощастить.

- Що значить пощастить!?

- Те й означає. Поглянь на Ілура, що сталося з ним. А він між тим помер своєю смертю і прожив не надто щасливе, але довге життя. Тільки уяви, на що перетвориться нерозділена душа закатованого до смерті мага, особливо з сильною та нестабільною магією, яка найчастіше зустрічається у напівкровок. Отримаєш…

- Монстра… - озвучила я страшну здогадку.

Ілур безладно тинявся зі сторони в сторону, а в моїй голові клубилися думки одна від одної небезпечніша й безрозсудніша. Що, зрештою, і вилилося в божевільну ідею.

- Ми повинні потрапити до замку!

- Я коли розповідала тобі про монстрів, гадала, ти захочеш поїхати звідси подалі, а не лізти в саме лігво ворогів! Але мені навіть цікаво, як ти це провернеш? Магії у тебе практично немає, а від переносів навколо замку напевно стоїть потужний захист. Непомітно крізь такий не проскочиш точно.

- Магію маєш ти. А захист... Будь-який захист можна обійти, а на кожне правило є виняток. І взагалі, правильно поставлене завдання та вдало розподілені обов'язки – половина успіху.

-  Чим я можу допомогти? - Ілур був налаштований рішуче. Чи тому, що вже давно мертвий, чи тому, що Тіт теж під загрозою, зараз це було не так важливо.

- Нам потрібна інформація. Доббі, ти з нами?

- Куди ж я подінусь... З вами.

- Тоді нам треба якось зв'язатися з Тікі.

-  Навіщо це?

- Потрібно дещо уточнити… Як мені її покликати?

- Просто візьми та поклич. Уяви, що вона з'являється на галявині.

Закрила очі та, дотримуючись вказівок саламандри, спробувала уявити. Стою, подумки кличу елементаль, нічого дивного не відчуваю. Востаннє так безглуздо почувалася, коли ми в дитячому таборі викликали матюкливого гнома з піковою дамою. Як узагалі зрозуміти, що вже досить?

Для проби відкрила одне око, друге. А вони, виявляється, сидять і просто дивляться на мене. Ще й сміються! І хоч би хто натякнув, що давно вже все в мене вийшло, Тікі тут, і я можу більше не стояти істуканом. Скоро я зможу давати майстер-клас, як стати найдивнішою в компанії ящірки, миші та трьохсотрічного привида. І це при тому, що ми зібралися з важливого питання, що буде, якщо вони захочуть розважитися?

- Привіт, Тікі. Як твої справи?

-  Прекрасно! Просто казка. А ви навіщо звали? Якщо що, кажу відразу, мені там подобається, я не хочу йти.

-  Не хвилюйся. Я хотіла лише дізнатися про той замок, в якому ти жила раніше. Ти пам'ятаєш, кому він належав? Місто?

- Пам'ятаю, звісно. Ар Торіс. Шалтар. До речі про тебе теж питали. Приходили маги до села, все намагалися з'ясувати у господарів, звідки я з'явилася, і хто мене покликав.

У мене від цих слів серце у п'яти впало.

-  А ти що?

- А що я, мене не питали. Жодна елементаль не видасть мага, що її покликав, адже він її якір у цьому світі. Це всі знають.

-  Добре. - я трохи заспокоїлася, згадуючи початкову тему розмови. - Тікі, нам дуже потрібно знати якнайбільше про твого колишнього господаря. Ти допоможеш? З мене горщик меду. - підсолодила своє прохання, для вірності.

- Аванс уперед і розмова буде довга. - розпливлася в широкій усмішці миша і я пересмикнувшись усміхнулася у відповідь.