Глава 9

Вам знайомий вираз «вище голови не стрибнеш»?

Це помилка. Людина може все.

Нікола Тесла

Як і очікувалося, Гарда з Каєю я нагнала майже одразу. Кая повірила моїм відмовкам легко, Гард з підозрою косився протягом усього дня але питати нічого не став, за що я йому була вдячна. І все ж таки атмосфера була трохи напружена, навіть дівчинка-щебетуха невдовзі затихла, і до самого вечора дорогу ми провели в мовчанні. А вранці виїхали на широкий тракт і багато що змінилося.

Ліс поступово рідшав і незабаром закінчився, поступаючись місцем вигорілим пагорбам з рідким чагарником. Соковиті зелені трави все частіше змінювалися сіро-жовтим сухостоєм, а поривчастий вітер здіймав над дорогою руді хмари. Тепер люди на нашому шляху зустрічалися набагато частіше. Такі ж самотні вози, як у нас, і довгі каравани, через які періодично утворювалися затори, ускладнили і сповільнили і без того нелегку дорогу.

А потім я побачила його! Море. Тонкою блакитною смугою на горизонті воно розрізало небо та землю, навіваючи спогади про рідний світ. Колись давно ми також вирушали в подорож, але до зовсім інших берегів кримського півострова. Тато сідав за кермо, і ми добу проводили в дорозі заради того, щоб побачити цей заповітний серпанок на горизонті.

Місяць тому ми з мамою, вперше після його загибелі, зважилися на подібну поїздку, купили квитки, зібрали валізи. І ось я тут... Море зовсім не Чорне, а Аліуське і навіть назва його звучить хитромудро і по чужому.

Дорога поступово завернула до берега, вздовж якого тяглася смуга рибальських будиночків. На сонячних схилах виднілися виноградники, а на відстані серед пагорбів ховалися невеликі села, які, судячи з розмов, займалися забезпеченням міста продовольством.

Місто було помітне здалеку. Широка кам'яна фортечна стіна обвивала його як змія та височіла оглядовими вежами, спостерігаючи за округою вузькими бійницями. Дорога упиралася у величезні, на мій погляд, ворота, прикрашені кам'яними барельєфами (здалеку сюжет було не розгледіти). Зате праворуч берег спускався до моря. То стрімкими схилами, то пологими низинами він манив шумом прибою та білими вітрилами кораблів, які раніше я могла побачити тільки на картинках чи у фільмах.

Напередодні ярмарку до Шалтару стягувалися торговці з усієї округи, і місто було переповнене. Більшість приїжджих розбивали невеликі табори просто в чистому полі за його межею, тут же планувалося влаштувати гуляння наприкінці тижня і тут наші шляхи з Гартом і Каєю розходилися. Час мені й честь знати. Не хочеться накликати лихо на добрих людей. З моїм то везінням...

Поки Горд відволікся, покликала Каю передавши їй мішечок монет із наказом віддати батькові, коли я піду. Гроші в мене тепер є, не залишати ж їх грабіжникам, а з хорошими людьми можна і поділитися.

Тепло попрощавшись з Каєю, я затрималася біля Горда.

- Дякую… За вашу допомогу, доброту. Я це дуже ціную. - кажу цілком серйозно і щиро. Цей перепочинок був мені життєво необхідний.

- І тобі спасибі, ким би ти не була... - почула я у відповідь і налякано завмерла. - Запитувати нічого не буду, не хвилюйся, просто бережи себе. Нехай твоя доля буде щасливою.

Він приклав руку до серця, а потім направив її долонею в мій бік, прощаючись за однією з місцевих традицій. А я стояла, розуміючи, що недооцінила його. Йому вистачило тих кількох секунд перед поваленим деревом, щоб здогадатися про засідку і зіставити свій несподіваний сон і вдвічі коротший шлях зі мною. І все ж у мене була тверда впевненість, що він мене не видасть і на душі від цієї думки полегшало.

На в’їзді мене ніхто не затримував. Безперервний потік людей струмком тягнувся через кам'яну арку, і я була лише однією з багатьох. Як люди переді мною і позаду, я кинула мідну монетку, плату за вхід, у спеціальний короб на стіні і під байдужим поглядом стражника увійшла в місто.

Широкі людні вулиці мене цікавили мало. Йти, штовхаючись у натовпі, незручно, точку перенесення закріпити неможливо, тому повертаю в перший же провулок. Ось де рай для дослідника. Вузькі вулички з безліччю кам'яних сходів, арок і переходів, затишні дворики, вхід до яких можна знайти або з досвідченим провідником, або як я - суто випадково, черепичні дахи чомусь синього кольору, які навіть халупу перетворюють на ексцентричний витвір мистецтва.

На стінах між звичайною сірою і рудуватою цеглою кріпилися яскраві камені в різноманітних оправах, накопичувачі для підтримки захисних заклинань. Відповідно чим багатший будинок, тим яскравіший його фасад, і ближче до центру міста вулиці поступово перетворювалися на калейдоскоп кольорових зайчиків.

Села та маленькі міста були скромнішими в цьому плані і не вбиралися як сороки, тому я не відразу звернула увагу, що в рами багатьох вікон інкрустовані шматочки смальти та кераміки, де-не-де з кольорових уламків викладалися навіть цілі мозаїки і це мене неабияк здивувало.

- Невже навіть у і в бідних районах маги накладають захист на будинки? - спантеличила я Доббі питанням.

-  Ні звичайно. Ну, може, за рідкісним винятком, коли в сім'ї маг народився.

- Виходить це просто імітація? – ех, розбилася моя надія на загальне благо та процвітання.