Розділ 4.3 А якби не блондин?

Розділ 4.3 А якби не блондин?

У навчальній частині Джету сказали, які документи необхідно принести. Тренер команди зайшов та висловив своє враження про хлопця, та й містер Дарл додав свої п’ять копійок. Далі необхідно було обрати напрямок навчання. Оскільки з математикою у Джета було поки не все добре, то ІТ та фінансові спеціальності йому не підходили. Джет розгубився серед переліку різних напрямків.
– Що тобі подобається робити, окрім гри у футбол? – поставив запитання містер Дарл, який хотів допомогти.
– Я люблю проводити час з моїми молодшими братом та сестрою, люблю готувати, робити щось своїми руками, – відповідав хлопець.
– Малювати? А що ти малював? – запитала секретар відділення дизайнерів.
– Подобається малювати графіті, мені цікавий street-art, – розповідав Джет.
– А можеш щось намалювати зараз? – попросила жінка та дала хлопцю аркуш паперу та олівець.
– Добре, – відповів Джет та обернувся довкола, шукаючи, кого б, чи що зобразити.
На його очі потрапив логотип університету. Хлопець швидко став водити олівцем по паперу. Далі він відклав аркуш та почав малювати знову, весь час поглядаючи на містера Дарла. Його вразив цей чоловік. Внизу Джет зробив допис.

Люк у цей час обговорював з тренером питання того, що Джет займе місце Кріса у команді. Кріс навчався на контрактній формі, майже не виступав у змаганнях, тільки користувався перевагами, які давало членство в команді, та ходив на тренування. Тренер погодив пропозицію Люка.
– Правильно, – мовив містер Дарл. – Треба гнати щура в три шкіри.
– Ось, – мовив Джет та простягнув два малюнки.
– Містере Дарл, схоже, що у вас з’явився шанувальник, – усміхаючись, мовила секретарка та повернула аркуш паперу малюнком до викладача.
– Це я?! – здивувався чоловік. – Ні, я не можу бути таким до біса привабливим!
– Схожий! – усміхнувся тренер.
– Гарно, – мовила декан факультету дизайну. – Який гарний логотип вийшов.
– Так, я дещо його змінив. Отут я додав тохи інший шрифт, – пояснив Джет.
– Цікаво, цікаво, – мовила декан. – Оригінально.
– Треба брати! Ніяких сумнівів! – впевнено мовив містер Дарл. – Мене за стільки років ще ніхто не малював. А отой напис: «Математика – королева наук» – у саме серце! Але на екзамені поблажок не буде! Доведеться вчити, – мовив викладач. – Можна я це собі залишу? Але це не хабар, а вдячність за лекцію.
– Звісно, – усміхнувся Джет.
Хлопці вийшли з кабінету задоволені результатом. Люк повів Джета до їдальні, де вони мали зустрітися з Мей та Мією.
– Можете привітати Джета! – мовив Люк, коли наблизився до дівчат. – Від завтра він – студент університету. Міє, до речі, він буде навчатися за твоєю спеціальністю. Але думаю, що його зарахують не на другий, а на перший курс.
– Чудові новини! – зраділа Мія. – Вітаю, Джете!
– Дякую, – скромно відповів Джет. Тільки зараз Люк помітив, як хлопець ніяковів у присутності Мії та губився у словах.
– У мене ще дві пари сьогодні. Вибач, Джете, не зможу приділити тобі більше часу, бо маю захистити сьогодні проєкт, – серйозно відповів блондин.
– Що ти! Я тобі дуже вдячний! Якби не ти... – почав було Джет.
– Не забувай, що я маю у цьому й свій зиск. Ти чудово посилиш нашу команду, – усміхнувся Люк. – Та й математику треба буде підтягнути, бо містер Дарл тепер від тебе не відчепиться.
– Доведеться. Я все зроблю, – впевнено мовив Джет.
– До завтра! – мовив Люк та додав тихіше тільки для Мей. – Побачимося після пар.
Джет йшов до зупинки та не вірив своєму щастю. А якби блондин не повів себе тоді так зухвало? Чи отримав би Джет можливість вчитися у Стенфорді? Ніхто не знає, що приготувала кожному з нас доля...