Розділ 4. Зізнання

Розділ 4. Зізнання

Кріс стояв та спостерігав за усім, проклинаючи нового гравця, який точно замінить саме його. Кріс був у команді саме для кількості. Минулого року випустився з університету гравець, на чиє місце взяли Кріса. Хлопець заздрив гравцям, бо до їх вправності йому було далеко, але він і не намагався навчитися, чи тренуватися. Кріс хотів швидкої слави та популярності завдяки іншим. Хлопець побачив, що Люк та Джет наближаються до виходу із спортивного залу та пішов за ними, навостривши вуха.

– Ти – молодець, Джете! – поплескав хлопця по плечу Люк. – Хлопці тебе одразу ж прийняли. Повір, це дуже важливо.

– Дякую, Люку, я зовсім не очікував від тебе, що ти не тільки запросиш до команди, але й даси таку рекомендацію мені. Мені відверто соромно, – зізнався Джет.

– Чому? – здивувався Люк та зупинився, що Кріс ледь не врізався у нього.

– Бо я думав тобі натовкти пику, а ти відкриваєш мені шлях до перспектив, – щиро мовив Джет.

– Ой, не роби з мене Колумба! А пику натовкти ти мені ще встигнеш, – розсміявся Люк. – У мене зараз пара з математики, містер Дарл ненавидить, коли до нього запізнюються. Пропоную тобі піти зі мною на пару, а потім на великій перерві, підемо до навчального відділу.

– На пару? Та якось незвично. А якщо вижене? – запитав Джет. Він не хотів осоромитися. А з математикою у нього було зовсім ніяк.

– Звикай, тепер доведеться. Не вижене. Він чудовий викладач. Звісно, зі своїми тарганами, але дуже справедливий, – мовив Люк.

– Добре, ходімо.

Хлопці пішли до аудиторії, а Кріс поплентався за ними, бажаючи утнути якусь капость. Хлопець вирішив поскаржитися на Джета і зробити так, щоб прискіпливий викладач сам його виставив з пари.

– Добрий день, містере Дарле, – чемно мовив Кріс, медовим голосом.

– Добрий, – відповів чоловік, не бажаючи продовжувати розмову, але Кріс стояв та перегороджував дорогу до аудиторії.

– Я хотів вам дещо сказати...

– З пари я вас не відпущу, – попередив викладач. – Ви й так багато пропустили.

– Розумієте, то все тренування, – брехав Кріс.

– Спенсеру не заважають тренування, і він не пропускає пари, хоча капітан команди, – підмітив чоловік та спробував зайти.

– Я хотів сказати, що в аудиторії стороння людина. То не студент, – пожалівся Кріс.

– Стороння? І з якого дива? – запитав містер Дарл. – Щось мені підказує, що ви в курсі.

– То Люк Спенсер притягнув з собою якогось хлопця. Ви його одразу ж побачите, його неможливо не помітити, він виділяється серед інших, – мовив Кріс, натякаючи на колір шкіри.

– Не морочте мені голову, йдіть на пару. Якщо хтось хоче вчитися, хай вчиться. А ви не вчитеся, то іншим не заважайте, – відповів викладач та зробив крок вперед, зачепивши плечем студента.

Викладач увійшов до аудиторії та пробігся поглядом по студентах. Нове обличчя він побачив одразу. Тепер він зрозумів, чому Кріс казав, що помітить його. Люк з новеньким сів за першу парту, де він сидів завжди.

Як тільки містер Дарл увійшов, Люк зірвався з місця, щоб попросити викладача дозволу бути присутнім на парі новенькому.

Викладач уважно вислухав Люка та кивнув. Від містера Дарла було важко приховати надто каверзну усмішку Кріса, який сподівався, що він зараз може якось зачепити новенького. Містер Дарл вирішив діяти по-своєму.

Чоловік вийшов з-за своєї кафедри та підійшов ближче до студентів.

– Чи знаєте ви, що я – затятий гравець в американський футбол? – неочікувано зізнався викладач.