Розділ 3.3 Шанс

Розділ 3.3 Шанс

Джет не був боягузом, але чомусь саме зараз боявся. Боявся, що з нього будуть сміятися, що не приймуть до університету і його крихкі мрії розіб'ються об жорстоку реальність. Джет не спав усю ніч. Він ставив собі одне й те ж саме питання: А якщо...

Він сам мав знайти відповіді, аби потім не їсти себе, що не спробував.

Коли автівка зупинилася, серце Джета закалатало дуже сильно.

– Успіху тобі, хлопче! – підбадьорив Джета дядечко Джо. – Зроби це! Зроби, аби не шкодувати потім!

– Дякую, – відповів Джет та разом з дівчатами вийшов з автівки.

Дядечко Джо вирішив зачекати Джета, аби підтримати його, щоб порадіти разом з ним, або втішити. Чоловік дивився на Джета та дівчат, які прямували до університету.

Мей написала вчора тільки одне повідомлення Люку. Їй не було коли спілкуватися з ним та й настрій був не той. Але й у Люка був не найкращий вечір. Після не надто приємної розмови з татом, Люк думав,як забезпечити себе та придбати скрипку для Мей.

Люк знав, що заробити гроші може тільки фізичною працею до якої він не був привчений, але іншого виходу не було. Люк обмежив свої витрати та вирішив, що буде рахувати кожну копійку.

Йому було приємно отримати повідомлення від Мей вранці перед парами. А те, що до університету прямує Джет – стало подвійною приємністю.

– Хлопці, я хочу вас з деким сьогодні познайомити. Прошу прийняти його, ніби друга у нашому колі, – попросив Люк.

– О, ти знайшов заміну Олівії? – запитав Кріс.

– Олівія ніколи не була моєю дівчиною. Ніколи! – відрізав Люк.

– То ти по хлопцях? – вирішив пожартувати Кріс, вважаючи свої слова доречними.

– Ні, не хочу з тебе брати приклад, – відповів Люк та пішов до виходу, бо вирішив зустріти Джета та побачити Мей.

Люк помітив темношкіру перлину ще здалеку. Йому здалося, що інших людей і не існувало. Він виловлював кожен її рух та помах віями. Яка ж вона чарівна!

– Ти чого? – запитав Кріс, який поплентався за ним.

Люк не розумів останнім часом Кріса. Хлопець був типовим представником "золотої молоді" розпещений батьківськими грошима, самозакоханий, зверхній та недалекий. Кріс раніше був частиною почту Люка та бігав за ним по п'ятах. Його не можна було назвати кращим другом, але Кріс таки проліз у його команду та крутився поруч. Поки у Люка були гроші, Кріс був поряд, тепер тримався віддалено, але все одно пхав носа у його справи.

– Що тобі? – буркнув Люк. Не хотів він, аби Кріс бачив їх з Мей. Він ні в якому разі не соромився Мей, але не хотів показувати її Крісу.

– Так, просто питаю. Ти якось дивно поводишся.

– Йди, куди йшов, – відповів Люк та пішов назустріч дівчатам та Джету.

– Привіт, – першим привітався Люк та отримав відповіді від усіх, але почув тільки Мей. – Ти сьогодні маєш чарівний вигляд.

– Тобто ти хочеш сказати, що вчора я мала вигляд не дуже? – усміхнулась Мей.

– Ну, якщо чесно, то так, – відповів Люк, який чомусь розгубив усе своє красномовство.

– Гарний комплімент, але ти маєш рацію, – мовила Мей, згадавши вчорашній день. – З нами приїхав і Джет, – вирішила перемикнути увагу на хлопця, бо усі довкола почали шепотітися, бо Люк не зводив з чорної перлини очей.

– Так, чудово. Я ще вчора попередив тренера, він чекає нас у залі. Міє, попередь, будь ласка, містера Едвансона, що я запізнюсь. Мей, ще побачимося, – мовив до дівчат Люк. – Джете, нам сюди,– вказав шлях блондин.