Розділ 2.1 Кліщ

Розділ 2.1 Кліщ

Люк пішов слідом за Джетом на кухню. Кухня виявилася крихітною, але дуже чистою.

– Ти будеш дивитися, чи допомагати? – одразу ж запитав Джет.

– Скажу відверто, що це мій перший досвід з приготування їжі, але мені цікаво, що ти будеш готувати. Ти кажи, що я маю робити, я спробую, – мовив Люк.

– Хм... Спочатку почисти ці овочі, тільки не поріжся, – попросив Джет.

Люк взявся за ніж та уважно наслідував рухи Джета. Люкові було цікаво, але й Джет зацікавлено дивився за діями блондина.

– Джете, ти класно граєш. Де ти навчився грати? В тебе гарна реакція, я тобі це щиро кажу.

– Вулиця – головний мій вчитель. Я виграв цей м’яч у змаганнях, шкода щоб пилом припадав, то й грали з хлопцями, – щиро зізнався хлопець.

– Джете, вибач, а можна я тобі поставлю особисте запитання? – прямо запитав Люк.

– Питай, але знай, що за дурні запитання можеш отримати у щелепу, – попередив Джет.

– Де ти вчишся? Я хотів би запропонувати команді твого університету зіграти проти нас, – мовив Люк.

– Університету? Знущаєшся! Де в мене гроші на університет? – сумно мовив Джет.

– Джете, ти не правий! У нас є окремі місця та стипендії для талановитих студентів. Для спортсменів також! Ти сьогодні показав дуже високий рівень, я б дуже хотів бачити тебе у своїй команді з американського футболу! – емоційно та щиро вигукнув Люк. Блондин був впевнений, що Джет точно посилив би їх команду.

– Ти смієшся? Та хіба чорного візьмуть до університету? – зовсім сумно запитав Джет, хоча слова Люка щодо його здібностей, визнання його гарним гравцем, гріли Джетові душу.

– Ти знову помиляєшся! Мей та Мія навчаються у моєму університеті. З Мією ми перетинаємося на деяких парах, вона гарна студентка та має високі результати. Вона отримає стипендію, – продовжив Люк.

– Це щось з сфери фантастики. Я ледь школу закінчив, мусив працювати, аби допомогти мамі після смерті батька.

– Але б ти міг навчатися, отримати стипендію та працювати у вільний час, – не відступав Люк.

– Це все фантастика! – не вірив Джет, але вирішив, що обов’язково запитає Мію про університет.

– Повір, я капітан університетської команди і я б був щасливий, якби ти грав з нами. У нас є місця для талановитих студентів. Я б міг поговорити з тренером, він би рекомендував тебе адміністрації університету, – наполягав на своєму Люк, спостерігаючи за тим, як вправно Джет готує.

Коли Сабіна прийшла на кухню, то Джет вже майже закінчив готувати, а Люк досі нарізав овочі на салат.

– У вас гарна команда, хлопці! – мовила втомлена жінка.

– От і я про це! – продовжував наполягати Люк.

– Люку, ти – нестерпний. Мене навіть мама та мій вчитель так не вмовляли йти вчитися далі, як ти! – емоційно мовив Джет.

– Пообіцяй, що прийдеш до університету! – все одно наполягав на своєму Люк.

– Ви про що? – спантеличено запитала Сабіна.

– Ваш син дуже добре грає у американський футбол і я б рекомендував йому прийти до університету. У нас є безкоштовні місця для талановитих спортсменів. Джете, це ж тебе ні до чого не зобов’язує, – продовжував свою політику Люк.

– Синку, чому б не спробувати? – підключилася й Сабіна.

– Все, добре, здаюся! – усміхаючись мовив Джет та підняв руки до гори, капітулюючи.

– Але не затягуй! Завтра-післязавтра обов’язково прийди! – не відступав Люк.

– Слухай, блондине, а ти завжди такий приставучий? Вчепився в мене, як кліщ, – мовив Джет.

– Я – капітан команди та маю дбати про її склад. Ти б дуже підсилив нашу команду. Ми вдвох переграли чотирьох гравців. Ти міцний, твої рухи продумані, а паси – влучні, – зі знанням справи говорив Люк.

– Добре, вмовив. А тепер сідаймо до столу, – перебив його Джет, бо таки цьому впертому блондину вдалося поселити у його думках мрію про університет. А якщо спробувати? А якщо вийде?

Сабіна покликала двох молодших дітей. Люку було цікаво та незвично спостерігати, як перед їжею малі діти, які нещодавно бешкетувати, склали ручки та гучно промовляли молитву перед їжею. Вони дякували Богу, що він дав їм їжу на столі. Особливо Люку було приємно, коли молодший брат Джета згадав у своїй молитві й його. Оце так, щоб за нього хтось молився? Це просто неймовірне відчуття!

Після вечері, яка виявилась дуже смачною, як не дивно, Люк почав збиратися додому. Ну, не додому, а на квартиру друга, у якого мешкав з тих пір, як посварився з батьком.

– Дякую тобі за все, Джете. У тебе просто неймовірна родина! – щиро мовив Люк.

– Дякую, так, вони усі класні.

– Я просто наполягаю, аби ти прийшов до університету! – вкотре мовив Люк. – А ще я хотів би обмінятися з тобою номерами телефону. Я використав майже половину балії води та з’їв усю вечерю. Я хотів би на вихідних прийти знову та допомогти принести води. Адель розповіла, що ви її носите з колонки, яка не так вже й близько. Я хочу хоча б таким чином віддячити вашій родині, – щиро мовив Люк. Він міг запропонувати гроші, які в нього лишилися, але йому ще треба було якось дістатися додому, та й не взяв би ті гроші Джет.