Розділ 2. На одній хвилі

Розділ 2. На одній хвилі

– Не притуляйся до мене! – бурчав Джет.

– Чому, бо я білий? – награно обурився Люк.

– Бо ти брудний, як свиня! – розсміявся Джет. – Ходімо до мене. Не гарантую лакшері умови, але хоча б не будеш ходячою грязюкою.

Хлопці пішли під вигуки натовпу. Хоч Люк був тут білою вороною у прямому сенсі слова, але його прийняли як свого, хоча спочатку мали на нього зовсім інші плани. Спорт об'єднує, спорт надихає та завдяки йому можна знайти спільну мову незалежно від кольору шкіри.

Джет повів Люка до свого скромного дому. Хлопці позбулися свого взуття ще на порозі.

– От лайно, ти тепер наче Попелюшка. Без взуття. Зараз щось тобі підберу, – бубонів собі під ніс Джет. – Душ прямо. Там є вода. Необхідно поливати себе черпаком. Рушники свіжі. Можеш користуватися.

Люк почалапав у напрямку, який показав Джет. Усе було не просто скромним, а межувало з бідністю. Блондин увійшов до душу, якщо це можна було так назвати. Невелика кімната, обкладена плиткою, дірка у підлозі, велика балія з водою та черпак, яким потрібно було себе поливати. Люк не звик до такого «комфорту», але не сказав ані слова.

– У нього така біла дупа! – почув Люк дитячий голос, коли змивав із себе бруд.

Одяг був остаточно зіпсований.

– Тримай. Має підійти, – мовив Джет та простягнув йому свою найкращу футболку та спортивні штани. Джет оцінив, що Люк не став забирати з собою до душової телефон та гаманець. Хай там було мало грошей, але то був вияв довіри. Джет оцінив цей жест. Йому хотілося висловити довіру. Це ж він спровокував інших хлопців. Джету подобалися сестри Мія та Мей, а тут на горизонті якийсь блондин намалювався. Але ніхто не очікував такої поведінки від Люка. Джет був впевнений, що вже усі довкола теревенять, про білого гостя у його будинку.

Блондин побачив, що за спиною Джета хтось ховається. Люк швидко одягнув одяг, який дав йому новий знайомий. Джет оцінив, що блондин не гидував одягом, хоча прийшов у їх район у брендових речах.

– Дякую, Джете, і за речі, і за гру, – мовив Люк та знову простягнув Джету руку. Цього разу хлопець одразу її потиснув.

Саме таку картину застала жінка, яка увійшла до будинку. Вона здивовано, але втомлено дивилася на незнайомця.

Джет одразу ж підскочив до жінки та забрав сумки, які вона принесла, а Люк побачив двох дітей, які ховалися за спиною старшого брата.

– Мамо, для чого ж ти сама таке важке носиш? Я б допоміг, – мовив до жінки Джет.

– Вітаю, – привітався Люк.

– Добрий вечір, – привіталася жінка, покине приховувала своєї цікавості. – Що ж, якщо у нас гості, то йдемо на кухню, готувати вечерю.

– Але мені вже час... – спробував заперечити Люк. Він розумів, що й так вилив на себе половину балії з водою, хоча намагався бути заощадливим, він не хотів об'їхати цю родину, якій і мак жилося не надто добре.

– З нашого дому ще ніхто голодним ще не виходив, – мовила жінка.

– Це правда! – усміхнувся Джет. – Мамо, знайомся, це – Люк. Люку, це моя мама – Сабіна і молодші брат та сестра – Шон та Адель.

– Мамо, мамо, а в цього Люка біла дупа! – весело кричав Шон.

– Отакої! Хіба можна так про гостя? Шоне, як тобі не соромно?! Що про тебе подумає наш гість? – намагалася бути суворою жінка.

– Мамо, ти відпочинь, а я зараз щось придумаю, – мовив Джет.

– Добре. Я кілька хвилин відпочину та приготую нам вечерею, – погодилася жінка та пішла до іншої кімнати. Було видно, що вона зморена.

– Ти поки побудь з малими, Адель тобі покаже свої малюнки, а я зараз щось приготую, – мовив Джет. – Мама тебе не випустить, поки не погодує. У нас так прийнято, – пояснив хлопець.

Люк взяв одну з сумок та пішов за Джетом.

– А можна я допоможу? – запитав блондин, хоча й гадки не мав, що треба робити. Кулінарія та Люк існували у різних всесвітах.

– Добре. Боїшся, що я тебе можу отруїти? – усміхнувся Джет.

– Ні, хочу вивідати найкращий рецепт, – відповів Люк.

Блондин дивувався тому, як йому було легко спілкуватися з Джетом. Хоч вони були майже не знайомі, але точно на одній хвилі.