Розділ 1.3 Він не такий!

Розділ 1.3 Він не такий!

– Все, молодь, приїхали, – перервав дивоглядки Люка і Мей водій. – Далі я не поїду. Там небезпечно, – мовив таксист та, поглянувши на Люка, додав: – І тобі не раджу виходити.

– Добре. Скільки я винен? – запитав Люк.

– Двісті баксів, – мовив водій.

Люк мав тільки сто п’ятдесят сім. Він витягнув з кишені сто доларів та зняв з руки дорогий годинник, який тато подарував йому на день народження.

– Тримайте. Вони коштують набагато більше, – мовив Люк та простягнув чоловіку гроші та годинник.

– Хм... – таксист взяв годинник та поглянув на нього. Він назвав досить високу ціну, але не кожен би поїхав у цей квартал, де жили виключно темношкірі люди. – Згодиться. Але чи варта вона того, що ти зараз отримаєш?

– Варта! – вперто мовив Люк та відчинив дверцята.

Свіже повітря вдарило в обличчя. За час поки вони їхали, злива припинилася. На асфальті були величезні калюжі. Люк розумів, що білі кросівки Мей не витримають та швидко намокнуть. Люк підхопив Мей та, не розбираючи шляху, по грязюці пішов до будинку, на який вказала красуня. Люк боковим зором бачив, як на них дивилися люди довкола. Йому здавалося, що він наче білий орел, який несе свою темну лебідку, а стерв’ятники очікують, коли він схибить та впаде, аби накинутися на нього. Люк добре зрозумів слова таксиста, він ніколи не був раніше у цьому районі, але здивовані та злі обличчя говорили про те, що білі люди тут були нечасто.

Але в той момент йому було байдуже! Він ніс найцінніший скарб! Чарівна красуня усміхалася йому і він радів, що погода була на його боці. Хай в його взутті вже хлюпала вода, але він був щасливий. Жодна дівчина досі не викликала в ньому стільки емоцій. Він хотів оберігати Мей, стати її стіною та опорою, тим, хто завжди зрозуміє.

Коли Люк поставив дівчину на порозі будинку, то вона поглянула на нього вже зовсім іншими очима. Чомусь не таким вона уявляла Люка Спенсера. Про нього казали різне: що бабій, що змінює дівчат, як рукавички. Якщо раніше вона в це вірила, бо бачила, як дівчата наполегливо пропонують себе та вистрибують із суконь, аби привернути його увагу, то тепер вона змінила думку. Він не такий! Вони не знають його справжнього!

– Дякую, – тихо промовила Мей. – Твоє взуття, воно...

– Ну, мені не подобається ця фірма, надто пропускають вологу. Більше не купуватиму, – жартував Люк під пильним поглядом натовпу.

– Дякую. Дякую тобі за все, – мовила Мей. – До завтра.

Дівчина повернулася, зробила кілька кроків, обернулася, швидко підійшла до Люка та залишила на його щоці швидкий поцілунок. Вона усміхнулась та забігла в будинок.

Натовп завмер. Це щоб отак серед білого дня темношкіра дівчина на очах у десятків темношкірих хлопців поцілувала білого? Ні, світ точно збожеволів! Це щоб білий прийшов у їх квартал, і не просто прийшов, а отримав поцілунок від красуні, яка давала відкоша усім залицяльникам! Все, комусь зараз дістанеться!

– Агов, білодупий, що ти тут забув?! – почувся голос з натовпу хлопців, які досі стояли непорушно. Цей вигук вивів Люка з трансу і він зрозумів, що на нього чекає щось нехороше. Він один, їх ціла купа, незнайомий район, ще й таксист радив не виходити... Але якби можна було повернути все назад, заради поцілунку Мей, він готовий був повторити все до найменших дрібниць. Будь, що буде! Шрами прикрашають чоловіка.