Розділ 1.1 Коза і жеребець

Розділ 1.1 Коза і жеребець

Дівчина бігла швидше за вітер, але Люк не дарма мав статус капітана команди. Блондин оцінив, куди вона біжить. До швидкісної траси, де усі не їздять, а ганяють. У голову прийшли дурні думки, і він пришвидшився.

– Стій! Зупинись, кому сказав! – кричав Люк, аби дезорієнтувати дівчину, бо до траси лишилося не так вже й багато бігти.

Цей трюк подіяв, шоколадка обернулася на долю секунди, і Люк схопив її у свої обійми, зупиняючи її рух.

– Хто ти?! Відпусти мене! Забери від мене свої ручиська! – кричала дівчина.

– Зупинись! Не роби дурниць! – намагався припинити її істерику Люк.

– Відпусти мене! Я не хочу... – кричала дівчина та почала бити Люка в груди та відштовхувати.

– Не роби дурниць. Усе не так, як ти думаєш. Життя – лайно, але якщо поглянути на нього інакше, не все так погано, – намагався жартувати Люк.

– А ти знаєш, що я думаю?! Усі все знають! Тільки одна я нічого не знаю! – визвірилася.

– Ніхто нічого не знає. Я також не знаю, просто не хочу, аби ти робила дурниці, які робив я. Ти щаслива, ти маєш сестру. Мія чудова дівчина. Вона завжди підтримає та зрозуміє, – спокійно мовив Люк.

– Угу, зрозуміє, – шмигнула носом дівчина. – Ти її не знаєш!

– Ми з нею в одному університеті вчимося, я її часто бачу. Я б був щасливий, якби в мене був рідний брат чи сестра, – зізнався Люк. – Друзі ніколи не замінять рідних по крові.

– Ти нічого не знаєш! – знову вдарила Люка в груди дівчина. – Відпусти мене!

– Відпущу, якщо заспокоїшся, – висунув вимогу блондин та щиро усміхнувся. – Моє ім’я Люк. А тебе як звати?

– Це не має значення!

– Добре, тоді буду обіймати тебе, прекрасна незнайомко, – мовив Люк та усміхнувся такою усмішкою, яка ніколи не залишала жодну дівчину байдужою.

– Відпусти мене, кінь! – гаркнула дівчина та ще сильніше вдарила в груди Люка, аби він її відпустив.

Так Люка ще ніхто не називав, навіть зміюка Олівія, у якої язик без кісток.

– Чого це я кінь?

– А для чого ти мене свої зуби показуєш?! – визвірилася дівчина.

– Тоді ти – коза! – не залишився в боргу Люк. Де це бачено, щоб його дівчата обзивали! Ще й конем? От треба було за нею бігти, щоб тепер його конем називали?

– Коза-а-а? Це ти козел!

– Ні-ні-ні! Я – кінь! Ти вже забула?

– Віслюк! – продовжувала пручатися дівчина в обіймах Люка, який тепер задоволено шкірився! От, гад! Навіть у цій ситуації отримував задоволення!

– Добре, яких ще парнокопитних ти знаєш, моя запальна кізонько?

– Відпусти! Ніяка я не кізонька! – знову сіпалася дівчина.

– Добре, але пообіцяй, що ти заспокоїшся, – мовив Люк та відпустив дівчину зі своїх обіймів.

Як тільки красуня відчула свободу, смачно зарядила Люкові ляпаса. Блондин очікував, що вона буде тікати, але не думав отримати по обличчю.

– Коза навіжена! – вигукнув Люк, торкнувшись щоки, яка горіла вогнем.

– Жеребець блондинистий! – не залишилася в боргу дівчина.

– Угу, ось і поговорили... – пробурмотів Люк та побачив, що «коза» вже не бажає нікуди бігти.

Щока палала, але воно того було варте.