Розділ 1. Аби бути щасливою

ГРАЙ ЗІ МНОЮ, МОЯ ЛЮБОВЕ!

Розділ 1. Аби бути щасливою

Після тренування Люк вийшов з університету прямував до зупинки автобуса. Його увагу привернули відчайдушні дівочі голоси. То був не крик про допомогу, то була сварка. Сварка не на життя, а на смерть.

– Невже знову Олівія біситься? – тихо прошепотів Люк та вирішив піти перевірити, бо те біляве стерво було готове на будь-яку капость.

На його велике здивування, він не побачив білявку. Сварилися дівчата та почали вже штовхати одна одну. Серед них він упізнав Мію. Він ніколи б не подумав, що тиха та завжди врівноважена дівчина здатна так волати. Люк поглянув на другу дівчину – вона була чимось схожа на Мію. Висока, струнка, приваблива, з розкішним волоссям кольору воронячого крила та шоколадною шкірою.

– Я тебе ненавиджу! – кричала темношкіра красуня схожа на Мію. – Усе тобі! Усе! Чому я завжди на другому місці?! Чому?!

– А я в чому винна?! – не відставала й Мія. – Я не винна, що після розлучення батьків нас з тобою поділили? Ти думаєш, що я не сумувала за мамою? Думаєш, що мені не вистачало вас, коли тато пропадав днями на роботі, а я сиділа з няньками?

– От бачиш, у тебе хоч няньки були! А мене зачиняли одну в квартирі і я ховалася під ліжко, бо боялася наших сусідів! Я мусила грати на скрипці, аби не чути сварок та криків, які були за стіною! – з надривом та сльозами кричала дівчина.

– Мей, в чому моя вина?! Чому ти мене постійно звинувачуєш? – зі сльозами та болем у голосі запитувала Мія.

– Ти отримала все! Ти – татусева донечка, а мене постійно задирали у школі, що тато нас покинув та поїхав. Ти отримуєш освіту, маєш усе, що захочеш! – кричала темношкіра красуня, обличчям якої текли сльози.

– Я ні в чому не винна! Не я обирала лишитися з татом! У тебе тепер також є шанс вступити до університету, де я навчаюсь. Не все так, як здається на перший погляд, не все дістається мені за помахом чарівної палички! – у відповідь кричала Мія, навіть не помічаючи, що Люк наближався до них.

– Звісно, мені здається! Я ж тупа! Але чомусь і тут вважають мою гру віртуозною!

– Я не казала, що ти тупа! Не треба перекручувати! Я розумію, що скрипка для тебе багато значить, – емоційно відповідала Мія.

– Вона для мене стала родиною! Скрипка була зі мною весь час, я з її допомогою висловлювала свої почуття та емоції, але я б її віддала, аби почуватися щасливою! Почуватися улюбленою дитиною! – дівчина кричала в істериці. В один момент вона дістала з чорної коробки свою скрипку, підняла її високо над головою та розбила інструмент об асфальт...

Інструмент видав жалобний звук та розлетівся на друзки.

Мія та Люк застигли, шоковано дивлячись на частину інструменту зі струнами, яка лишилася в руках Мей.

– Я казала, що ти не тупа? Я помилилася. Ти ще та ідіотка! – емоційно крикнула Мія, розуміючи, що скрипку зіпсовано остаточно.

Мей ніби оговталася після слів Мії, поглянула на залишки її любого інструменту в руці. В очах віддзеркалювалися паніка, жах, зневіра, біль, розчарування. Дівчина випустила з руки свою колишню розраду та зірвалася з місця. Це сталося так неочікувано, так по-дурному, що Мія не здогадалася побігти за сестрою і стояла на місці, наче вкопана.

Люк був натренований реагувати швидко та передбачати дії інших. Він кинув сумку з одягом на землю, поблизу Мії, поглядом вказуючи на неї, та побіг за втікачкою...