Глава 15. Ультиматум

Роман 

З роботи довелось піти ніби як окремо. Але Міра чекала на мене біля зупинки, тож я швидко підібрав її. Спочатку ми заїхали повечеряти в один невеличкий ресторанчик, а потім мали їхати до мене:

— Якщо тобі треба взяти якісь речі, можемо спочатку заїхати до тебе, — запропонував я.

Спочатку мав на увазі що їй просто треба взяти щось на роботу, але в ту ж мить чомусь уявив, ніби ми реально зʼїжджаємось. Було хвилююче усвідомлювати, що наші стосунки щоразу стають все серйознішими.

 — Може, візьму одяг, щоб завтра не йти на роботу в тому ж самому, —  сказала вона, трохи зашарівшись. 

— Добре, — я усміхнувся. — Давай тоді заїдемо за речами…

***

Коли ми приїхали до моєї квартири, я знов не зміг встояти. Щойно ми зайшли всередину, я одразу обійняв її і почав цілувати. Вів до спальні зовсім не дивлячись, що навколо. Цього разу ми пару разів мало не впали через мій поспіх. 

— Божеволію від тебе, — прошепотів, заваливши її на ліжко і нависаючи зверху. 

— І я від тебе, — прошепотіла Міра, усміхаючись. 

Я подався вперед і поцілував її. Вона дійсно зводила мене з розуму. Поруч із нею я не міг думати ні про що і ні про кого іншого, всесвіт ніби звужувався до однієї-єдиної людини, до неї.

Кожен дотик, кожен поцілунок, кожне її тихе зітхання мені в губи, її прикриті очі, тремтіння тіла — все це змушувало мене відчувати себе абсолютно щасливим. Я навіть не знав, що для щастя, виявляється, потрібно так мало…

***

— Не хочу йти на ту вечерю, — я зітхнув. 

Був вже кінець робочого дня, Міра сиділа в мене на колінах прямо за офісним столом і я не хотів її відпускати.

 — На жаль, у житті багато чого доводиться робити через “не хочу”, — зітхнула вона. 

— Я подзвоню, щойно це все завершиться, — я торкнувся губами її шиї. 

 — Я буду чекати на дзвінок, — вона серйозно подивилась на мене. — Не хвилюйся, все буде добре…

— Я люблю тебе, Міро, — прошепотів їй на вухо…

***

Коли я зайшов до будинку батьків Софії, її батько зустрів мене першим. Я здивувався, бо був впевнений, що це зробить саме Софія, бо ж її машина вже була у дворі, значить, вона вже була тут.

Я хотів поговорити з нею і, можливо, домовитись про викуп її акцій, чи хоча б якусь довготривалу оренду. Можливо, якщо я розповім їй правду, вона зрозуміє мене… Я не уявляв себе одруженим на ній, не тепер.

Хоч Міра і казала, що все нормально, але я бачив, як погано їй було. 

— Добрий вечір, — сказав я, поглянувши на нього.

 — Добрий вечір, — я побачив, що її батько не в гуморі. Він дивився на мене трохи примруженими очима і мовчав, а потім сказав. — Нам треба поговорити без зайвих вух. 

— Добре, — я кивнув. 

Зняв взуття і пройшов за Валерієм Петровичем. Ані його дружини, ані Софії ніде не було видно, однак я помітив, що на кухні горіло світло і грала тиха музика. 

Ми пройшли до його кабінету, він прикрив за нами двері, обернувся до мене і сказав:

 — Мені не подобається, як ти ставишся до моєї доньки…

Я сковтнув слину.

— Я ставлюсь до неї, як завжди, — впевнено сказав я. — Ми з дитинства дружили, вона мені як молодша сестра. 

 — Вона страждає, — він зітхнув. — Перебуває в депресії. Сказала, що хоче повернутися до України, бо їй некомфортно за кордоном, але я впевнений — причина в тобі. Вона хотіла бути ближчою до тебе, а ти її ігнориш…

— Вона не в депресії, просто хоче займатись улюбленою справою, вона хотіла повернутись в акторство, — я насупився. — І я тут ні до чого. 

 — Я більш ніж упевнений, що це ти її напоумив, — батько Софії насупився. — Не знаю, правда, з якою метою. Може, хочеш прибрати до рук більше акцій, а потім дати їй відставку. Але так не вийде. Ти маєш з нею одружитися в найближчий час, і тільки після того отримаєш контрольний пакет! 

— Я не кохаю її, — я підтиснув губи. — Ви дійсно хочете їй такого майбутнього? Хіба не краще буде всім, якщо я просто займатимусь бізнесом, а вона тим, чим хоче?

 — Послухай мене, — Валерій Петрович зазирнув мені в очі. — Від кохання в житті одні проблеми. Краще мати дружину, яка з самого початку  буде тобі другом, підтримкою, ніж згорати від пристрасті, а потім все життя сваритися, бо ви зненавиділи одне одного… В будь-якому разі, вибір за тобою: або одруження з Софією і ти залишаєшся з контрольним пакетом, або тебе знімуть з  посади гендиректора…

  Міра

Того вечора я не могла нічого робити, лише ходила туди-сюди і нервово поглядала на мобільний, але Рома все не дзвонив і не дзвонив… Нарешті через час, який здався мені цілою вічністю, я все ж почула телефонний дзвінок. 

Швидко прийняла виклик і, з нервовим калатанням серця почула його голос. 

— Я біля твого будинку, зайду? 

— Заходь, — сказала я. В горлі враз пересохло, бо його голос здався мені сумним. Подумала, раптом він скаже, що нам більше не треба зустрічатися…