Глава 8. “То були хороші часи”

Міра

Ми сиділи в машині.  Слухали, як дощ тарабанить по даху, стікаючи потім по вікнах і ніби відгороджуючи нас від усього навколишнього світу.  Кофта Романа пахла його парфумами і була такою м’якою, мені чомусь не хотілося повертати її.

— Добре, що ми встигли якраз до початку зливи, — сказала я. 

— Так, — він кивнув і кинув на мене погляд, а я помітила, що в нього з волосся вода аж крапає. 

— У мене в сумці є рушник, — сказала я, — просто купила якраз сьогодні, він новий. Можу позичити…

— Давай, — він усміхнувся. — Вигідна ти помічниця, треба всюди тебе брати з собою.

Я усміхнулася. дістала рушник, розпакувала його і простягнула йому.

— Недарма кажуть, що в жіночій сумочці чого тільки немає, — сказала я. — От учора відправляла посилку, то тепер у сумці лежать ножиці і скотч…

Він взяв рушник, але замість того, щоб витерти себе несподівано потягнувся до мене і мʼяко торкнувся мого волосся, дивлячись прямо в очі. 

— Я забруднилася? — сполошилась я. 

— Краплі, — він усміхнувся і майже одразу відсторонився від мене, а потім витер і своє обличчя і волосся тим самим рушником.

— Ви завтра йдете на побачення? — запитала я.  — На корабель? 

— Ти знов перейшла на "ви", — його усмішка дещо посумнішала. 

— Ой, я забула, — я трохи знітилась. — Вибач…

— А ти? Йдеш на те побачення? Завтра? — раптом запитав Роман.

— Ну, це не те, щоб побачення… Я можу й не піти, — раптом сказала я. 

— Якщо він тобі подобається, чому ти маєш не йти? — він продовжував сумно усміхатись.

 — Ну, він хороший хлопець, мені з ним цікаво, але ми просто друзі…

— Але він веде тебе до ресторану. Ніби ти щось казала про суші, — згадав Роман. 

 — Так, ми з ним обоє любимо суші, от вирішили сходити у вільний час. Але я можу сказати, що зайнята, — я зрозуміла, що йому не подобається те, що я йду в ресторан з Максом.  — Ну, щоб він не подумав, що я образилася на нього чи ще щось таке…

— Ти не маєш відмовляти йому, раз вже погодилась, ти ж хотіла піти з ним, — він знизав плечима. — Це нормально, я вже казав, я не проти службових романів.

Він ніби і казав це все рівно, спокійно і дружелюбно, але все ж мене не покидала думка, що насправді він все одно не хотів, щоб я йшла. 

— Я не збираюся заводити романи, — сказала я. — Ні службові, ні неслужбові. Зараз  для мене головне — робота. 

“І книга”, — додала подумки. 

— Ну, ти молода і дуже красива дівчина, не думаю, що довго будеш сама, навіть якщо так кажеш, — Роман усміхнувся.

— Ну, я не хочу загадувати наперед, — раптом я відчула, що червонію. Він якось так дивно дивився на мене, що я зовсім розгубилась. 

— Це теж правильно, — він кивнув. — Добре, давай я відвезу тебе додому…

***

Коли ми підʼїхали до будинку,  я поглянула на Романа і сказала:

— До понеділка? 

— Так, — він кивнув, а вже коли я хотіла вийти з машини, раптом торкнувся кінчиками пальців мого запʼястка і сказав: — Сьогодні був хороший вечір, дякую.

— Мені він теж сподобався, — я раптом зрозуміла, що досі в його кофті. — Ой, так би й пішла, я така роззява…

Зняла її і простягнула йому. 

— Там холодно, я її не візьму, — він знов накинув її мені на плечі. — Іди, я подивлюсь, як ти заходиш до підʼїзду.

 — Добре, тоді принесу вже в офіс. Добраніч! 

— Добраніч, Міро, — він усміхнувся і відсторонився від мене.

Я вийшла із машини, пройшла кілька кроків, тоді обернулася і помахала йому. А потім вже зайшла в під’їзд. 

Коли піднімалася сходами на свій поверх, то визирнула в вікно і побачила, що його машина досі стоїть під будинком. Мені чомусь прийшла думка, що Роман дуже самотній…

 Роман

Коли приїхав додому, то подумав, що якось все відбувалось неправильно. Було б по-дурному заперечувати, що мене тягнуло до Міри, але в той самий час я не міг нічого їй дати. Я маю одружитись на Софії рано чи пізно, хай навіть це буде договірний шлюб, навряд Міра з тих, хто погодиться на стосунки з зарученим і в близькій перспективі одруженим чоловіком. 

Для нас обох краще навіть не починати, так буде легше. 

Вирішивши, що це єдине правильне рішення я все ж ліг спати: завтра мав бути складний день. Побачення з Софією і думки про те, чим Міра завтра займатиметься з Максом…

***

Я підʼїхав за Софією за сорок хвилин до нашого рейсу на кораблі. Її квартира була недалеко від набережної, тож ми мали все встигнути. Я написав їй, що вже внизу, і вона відповіла, що зараз спуститься.

Вона завжди була пунктуальною, тож вийшла буквально через дві хвилини, як завжди, одягнена з голочки, жодна волосинка не вибивалася з зачіски, косметика була накладена так природньо, немов макіяж робив професійний гример.