Глава 7. “Я не люблю програвати”

Міра

Чесно кажучи, я добряче хвилювалася. Навіть не знаю, чому. На роботі поряд із Романом Михайловичем почувалася впевнено, а от у такій неформальній обстановці… Якось геть невчасно згадався той наш поцілунок, і я зовсім знітилася. 

“Так, заспокойся, це всього лиш гра, — сказала я собі. — Гра, і нічого більше..”

Він під’їхав дуже швидко. Я відчинила дверцята і сіла в машину. 

— Добрий вечір,  — сказала, усміхаючись. — Зустріли наречену? 

— Привіт, — він теж усміхнувся. — Ага, зустрів. Їй, до речі, сподобались квіти. Сказала, що ти вгадала її улюблені. Ну, точніше, вона думала, що я їх обирав, але я сказав, що це не я.

— Рада, що вона залишилася задоволена, — сказала я. — Вибирала такий букет, який би сподобався мені самій…

— Коли підеш на побачення з Максимом, треба буде йому натякнути, — він якось дивно усміхнувся, чи то сумно, чи то ще з якоюсь емоцією, яку я не розпізнала.

 — А звідки ви знаєте? — я  вражено поглянула на нього. — Про побачення? 

— Серйозно? — він, схоже, теж здивувався моїм словам. — Вже?... Я просто припустив, що у вас до того йде, але не думав, що ви вже про щось домовились.

Я відчула, що червонію. Треба ж було так проговоритися…

  — Ну, ми просто зібралися завтра сходити поїсти суші, — сказала я. 

— Все нормально, ти не маєш звітувати переді мною, Міро, — відповів Роман Михайлович. — Маєш право на приватне життя. 

 — Дякую, — подякувала я незрозуміло чому. Але була така збентежена, що нічого розумнішого в голову не прийшло…

— Тоді давай поїдемо на місце старту квесту, вже скоро все має розпочатись…

***

Ми приїхали на околицю міста, де в цей вечірній час було безлюдно. Коли вийшли з машини, то побачили навколо близько двадцяти машин і двох чоловіків, до яких підходили учасники квесту.

— Певно, нам теж треба підійти до ведучих, — припустив Роман, виходячи з машини. 

Ми підійшли ближче, і коли надійшла наша черга, то один із ведучих сказав:

— Ось список предметів, які ви маєте знайти по місту. Тут є підказки, ваше завдання знайти всі пʼять предметів швидше за інших. Ті десять машин, які приїдуть першими, будуть переможцями. Десять інших — програвшими. Перші десять зможуть залшити собі по одному з лотів квесту і потім обміняти його на гроші його в кінці місяця. 

— А які там предмети? — тихо запитала я в Романа. Мені було цікаво, що ми маємо шукати, і навіщо його потім продавати.

— Ну, давай дивитись на ходу, всі вже сідають в машини, — він подав мені список і пішов до машини.

Інші учасники теж поспішили до своїх автівок.

— Тут написано, що ми маємо знайти червоний гаманець, шкатулку в китайському стилі, синій записник, іграшкову фігурку коня і сірий ліхтарик. 

— Біля кожного предмету має бути підказка, — він зазирнув в аркуш. — А ще тут є приблизні координати кожного предмету. Ну хоч не будемо рискати по всьому місту без діла… Забий в гуглкарти в телефоні всі ці точки і сплануй найкоротший маршрут, — додав Роман, коли ми вже сідали в машину.

 — Добре, — я кивнула. — Найближчою до нас є оця точка, — я показала йому телефон. 

— Виводь на екран машини шлях, приєднай телефон кабелем…

*** 

— Тут китайський ресторан, — сказав Роман, паркуючи машину. — Це були координати якого предмету?

 — Шкатулки, — сказала я.  — Значить, нам треба шукати десь поблизу? 

— Такі предмети не ховають в будівлях, вони мають бути на виду. Коли один предмет забирають, куратор ставить на його місце ще один, і так десять разів. Так половина учасників знайде шкатулку.

 — Може,  вона десь на відкритій терасі? — я поглянула в бік ресторану. — Чи там можуть знайти відвідувачі? 

— Давай глянемо біля самого входу, — запропонував Роман і ми пішли до входу в ресторан.

Роман нахилився під сходи до парадного входу і дістав звідти шкатулку:

— Ну, це було нескладно, їдемо далі?...

Я зраділа, все виявилося легше, ніж я спершу подумала. 

 — Так, поїхали, у нас же завдання повернутися зі знахідками першими, правльно? 

— Так, — кивнув Роман. — Давай поспішати. Я не люблю програвати…

Роман

Насправді не всі знахідки далися нам так легко, як перша. Щоб знайти коня, взагалі довелося відкривати каналізаційний люк, під кришкою якого була прикріплена іграшка. Але зрештою усі п’ять предметів були в наших руках. Я любив ці ігри, в них завжди відчував, що світ не такий вже нудний.

 — Я тільки не розумію, хто це все барахло купить? — запитала Міра. 

— Суть не в барахлі, а в колекції. Якщо зібрати всю колекцію, буде дуже великий приз. І є багато бажаючих на той приз.  Крім того, той, хто перший збере колекцію сезону, стає переможцем. А більшість гравців, як і я, ненавидять програвати. Купувати будуть такі ж самі гравці, як ти. І за деякі предмети вони можуть запропонувати немалу суму, якщо саме того предмету їм не вистачає до чергової сезонної колекції.