Глава 5. Все йде за планом… поки що

Роман. 

— О, ти тут, — я побачив Міру, яка якраз зайшла до мого кабінету і прикрила за собою двері. — Ну що, ти придумала побачення? Софія, виявляється, буде вже ввечері в гостях у моїх батьків. Сестра спеціально сказала мені все так пізно, щоб я нікуди не поїхав…

— Можна повечеряти на даху, — не дуже впевнено сказала Міра. — В одному ресторані навіть є телескоп, щоб спостерігати за зірками…

— Ми там будемо лише вдвох, я навіть не знаю, про що з нею говорити, ми давно не бачились, — я зітхнув. — Давай для першого побачення не це. Це буде вже тоді, коли я запрошу її ночувати. Рано чи пізно все одно це трапиться, це тільки питання часу.

— Тоді можна покататися на кораблі, — запропонувала Міра. — Там будете серед інших людей і не потрібно буде говорити сам на сам, просто будете милуватися краєвидами…

— Підходить, — погодився я. — Тоді забронюй нам це на ці вихідні. Десь ближче до вечора, щоб потім вже одразу повіз її додому.

 — Добре, — вона зробила позначку у своєму календарі. — Щось іще треба підготувати до її приїзду? Може, замовити квіти? 

— Давай квіти, — я кивнув. — Якийсь великий букет. Чорт… Вона ніби приїжджає в пʼятницю, — я насупився. 

 — А у вас які плани на цей день?

— В нас гра в пʼятницю, — нагадав я. — Ну, будемо сподіватись, вона цього разу буде пізньою. Тоді я все встигну.

 — А що, вона не завжди в один час починається? — здивувалася Міра. 

— Місце і час змінюються, як і форма одягу, — я усміхнувся. — Зазвичай якщо попередня гра була в закритому приміщенні, то наступна буде міською, вуличною.

 — Нічого собі, — здається, я її врази цією інформацією. — Але ж на вулицях  інші люди?

— В цьому і є своя родзинка. Треба буде виконати квест і при цьому не надто виділятись, — я подивився на неї з викликом. — Вдягнись і взуйся зручно, але за дрескодом, який пришлють.

— Добре, — вона поглянула на мене. — Так на котру годину замовити букет і куди його доставити? 

— Зараз дізнаємось, — я взяв мобільний і відкрив контакти. Одразу знайшов Софію і набрав її. Вона відповіла миттєво і я поставив її на гучномовець. — Алло, привіт, сестра сказала, що ти прилітаєш в пʼятницю. Це так? 

— Так, — відповіла вона здивовано. — Я не думала, що ти подзвониш мені…

— О котрій прибуває літак? У мене на вечір є певні плани, які я не можу відмінити, — він підморгнув мені. — Але до того зможу виділити годину-другу. 

 — Якщо не станеться чогось непередбачуваного, я буду в Києві о сімнадцятій, — відповіла вона. — Але якщо ти зайнятий у цей час, нічого страшного, я чудово доберусь додому на таксі…

— Я приїду, тоді зустрінемось в аеропорту, — сказав я. — До зустрічі.

 — До зустрічі, — вона зробила паузу. — В тебе все добре? 

— Так, більш-менш, — я зітхнув. — А у тебе?

 — Якщо ти про тих переслідувачів, то я більше їх не бачила…

— Добре, що ти зайнялась бізнесом і покінчила зі співом ще тоді, — сказав я. — Це все не для тебе, завжди так було. Хоч і голос в тебе гарний, але характер не той, не для шоубізу.

 — Ну, ти сам переконав мене, що так буде краще, — відповіла вона. — Чи просто тобі було комфортніше знати, що я за тисячі кілометрів від тебе. 

— Не кажи дурниць, мені в принципі все одно, чи ти там, чи тут, — відповів я. — Все одно майже весь свій час я присвячую роботі. Так було і так буде завжди.

— Добре, я нічого не маю проти, —  сказала Софія.

— Тоді до зустрічі в пʼятницю, — відповів я.

— До зустрічі, — відповіла вона і відключилась. 

Я подивився на Міру і побачив, що вона щось читає в своєму телефоні, вдаючи, що не слухала нашу розмову. Але я був впевнений, що вона чула все. 

— Вона стала більш бойовою, раніше б промовчала, — прокоментував я наш діалог. 

— Ну, якщо людина займається бізнесом, керує фірмою, то хочеш-не хочеш, станеш більш рішучим, — відповіла Міра. 

— Напевно, — погодився я. — Хоча подібне в мої плани не входило. Сподіваюсь, вона приїде ненадовго.

— Отже, квіти я замовлю, а на який день забронювати місце на кораблі — на суботу?

— Квіти хай приїдуть в пʼятницю на офіс, десь до третьої, на пʼяту я поїду з ними до аеропорту. Щодо корабля… Давай суботу. Нема чого тягнути кота за хвіст…

Міра

Все замовивши і розібравшись із усіма паперами Романа Михайловича, я побачила, що настав час обідньої перерви. У приміщенні нашого офісу була їдальня, що здалося мені дуже зручним, бо не треба було витрачати час на дорогу, та й ціни були досить приємні. 

Тому я вирішила пообідати там, а після обіду, коли повернеться шеф, який поїхав на якусь зустріч, завершити всі незакінчені справи. 

Зайшовши до їдальні, я  взяла собі суп та млинчики із сиром. Готували тут дуже смачно, тож майже всі столики були зайняті. Раптом я побачила, що мені махає рукою той самий хлопець, із яким ми в день, коли я прийшла на співбесіду, разо їхала в ліфті. Здається, він тоді відрекомендувався Максом і сказав, що працює у відділі продажів.