Глава 4. Дзвінок сестри та розмова з другом

Роман

Як вона зрозуміла? 

Я уважно дивився на неї, намагався зрозуміти, чи це просто збіг, чи, може, Міру до мене хтось підіслав? Ні, Софія не змогла б так вчинити, не того вона характеру…

— Як зрозуміла, що вона в мене болить? — я все ж вирішив запитати прямо і подивитись на її реакцію.

— Ви трохи насупилися і потерли скроні рукою, — сказала вона.  — Так часто роблять люди, яких мучить головний біль. 

— Спостережлива, — я взяв склянку, зморщився, але випив все, що там було. — Це допоможе тобі і в роботі, і в грі. 

— Може, краще я буду займатися лише роботою? — вона з надією глянула на мене. 

— З гри не можна отак просто взяти і вийти, — я насупився. — Маєш дограти місяць. 

 — Але я не підписувала ніякого контракту, мене навіть не проінформували про ці правила! 

— Якщо не прийдеш, буду вважати тебе несерйозною, — я схрестив руки на грудях. — Ти сама грала, прийшла, зробила цей вибір. Отримала імунітет. 

 — Я думала, що то якийсь одноразовий квест, просто з цікавості зайшла, — продовжувала сперечатись вона. — Якби я знала, що там треба виконувати такі дурнуваті завдання, то не приходила б…

— От отримаєш гроші після місяця, то я подивлюсь, як ти не захочеш більше грати.

— А звідки ви знаєте, що я отримаю якісь гроші? — Міра знизала плечима. — Раптом я нічого більше взагалі не виграю…

— Ти не дурна, — хмикнув я. — Маєш впоратись. А якщо завжди будеш зі мною в команді, то шанс на успіх буде дуже високий.

— А Іра теж грала у вашій команді? — раптом запитала вона. 

— А до чого тут Іра? Вона про гру не знає, — я знов насупився.

Міра, здавалося, ще щось хотіла сказати, але так і не сказала. 

 — Мені не дуже припала до душі та гра, — зрештою промовила вона.  — Але я хочу тут працювати… Мені подобається ваша компанія. 

— Якщо тобі подобається моя компанія, то не бачу проблеми в грі, — я знизав плечима. — Там ти теж будеш зі мною, а зі мною не пропадеш.

Міра зітхнула. Мабуть, така перспектива не надто тішила її. 

Я подумав, що дарма не пропонував гравцям якісь контракти. Це додало б гостроти, а ще вона не змогла б піти… Не знаю чому мені хотілось, щоб вона і далі грала. Може, вся справа в адреналіні? Вона єдина знатиме про моє друге таємне життя і при цьому буде присутня і в моїй повсякденності. 

— Пограй місяць, добре? — запитав я. — А якщо після цього не захочеш більше грати — підеш з гри. 

 — Добре, — відповіла вона. — Але тільки місяць..

— Так, — кивнув я. — Один місяць і все…

***

Коли робочий день майже закінчився, мій мобільний задзвонив. Я дістав його з кишені і зітхнув. Дзвонила сестра.

— Романе, куди ти зник? — невдоволено почала вона, навіть не привітавшись. — Не дзвониш, не заїжджаєш…

— А що мені заїжджати? — я усміхнувся. — Це тобі нормально жити з батьками, хоча вже давно мала б відділитись від них. Я ж ненавиджу ці сімейні вечори і нагадування про одруження, діточок і таке інше. 

— От щодо одруження я й хотіла з тобою поговорити, — сказала вона. — Ти знаєш, що твоя наречена на наступному тижні повертається в Україну? Я думаю, вам уже пора планувати своє майбутнє, ви вже достатньо часу перевіряли почуття одне до одного…

Я насупився. Соня нічого не казала мені про те, що збирається повернутись так скоро. Хоча, я стільки місяців ігнорував її дзвінки, що може вона й хотіла сказати, але не вийшло?

Могла б хоч написати… Повідомлення ж я читаю, вона знає.

— Вона мені нічого не казала, — відповів я похмуро. 

— Мабуть, хотіла зробити тобі сюрприз… Але я вирішила тебе попередити, щоб ти не надумав махнути кудись і був на місці…

— Це договірний шлюб, Таню, він буде фіктивним, ти ж сама це розумієш, — я зітхнув.

 — Багато стосунків, що починалися з розрахунку, згодом переростали у дружню родину, — повчальним тоном сказала вона. — Я не вірю в те, що якась там пристрасть, сексуальний потяг мають значення. Перш за все подружжя має бути партнерами по життю, а все інше додасться саме собою…

— Теж мені знавчиня стосунків, — хмикнув я. — Нагадаю, ти живеш з батьками в свої двадцять пʼять.

— Я дипломований психолог, ти забув? — хмикнула вона.  — Звісно, розбираюся у стосунках, бо це моя робота…

— Я вважаю, що психолог до тридцяти пʼяти — не психолог, а студент. У тебе ще дуже мало досвіду. Реального життєвого досвіду, — додав я. — а не балачок з клієнтами. 

 — У будь-якому випадку, мова не про мій досвід, а про тебе з Сонею, — вона зітхнула. — Будь ласка, потурбуйся про те, щоб вона отримала достатньо твоєї уваги і не страждала через те, що ти вічно втікаєш кудись…

— Ладно, якось розберемось, — я зітхнув. — Дякую, що хоч повідомила про її приїзд.

 — Я люблю тебе, — раптом її голос потеплішав. — Хоч ти часом буваєш геть не стерпним, але ти мій улюблений старший брат, з якого я завжди хотіла брати приклад..