Глава 3. Ліки для шефа

Роман.

— Ану стояти, мишко, — скомандував я так, ніби вона вже давно працювала на мене. — Я тебе впізнав… Іди сюди. Поговоримо.

Поглядом ковзнув по фігурі… Вчора я обіймав і цілував її, а потім вона взяла і втекла, як та сама Попелюшка. Хоча я планував принаймні разок переспати з нею.

— Я на співбесіду, — сказала вона і почервоніла. 

— Прекрасно, — я кивнув і поманив її до себе пальцем. — Підійди ближче. 

Вона якось насторожено поглянула на мене, немов чекала якогось підвозу, але все ж наблизилась. 

— Ігри іграми, а робота роботою, — все ж сказав я, щоб остаточно не відлякнути її. — Тобі потрібна ця робота? 

— Так, — вона кивнула. — Але я не знаю… Може, вам пошукати когось іншого…

— Якщо той поцілунок настільки зачепив тебе, що ти не зможеш нормально працювати — двері позаду, — я знизав плечима. — Але якщо ні, то мені якось все одно. Я готовий дати тобі шанс, у тебе хороше резюме, а мені терміново потрібна нова помічниця.

— Ви думаєте, що я буду до вас приставати? — вона, здається, трохи розізлилася. — Чи що ви мали на увазі, кажучи, що я не зможу нормально працювати?

— Є такі дівчата, що вже після одного поцілунку навіть в грі придумують собі весілля і купу діточок, — відповів я. — От якщо ти з них, то попрошу на вихід. Якщо розумієш, що гра грою, а робота — роботою, то у мене немає причин відмовляти тобі сьогодні.

— Я точно не з таких, — хмикнула вона. — Мені потрібна робота, а особисте життя в мене й так є…

— Прекрасно, — задоволено кивнув я. — Але врахуй, що за красиве личко я теж не залишаю. Ти матимеш працювати як слід. Часто і понаднормово, але за це буде додаткова погодинна плата, як і було вказано в описі вакансії.

— Добре, я згодна, — сказала вона. — Якщо зарплата теж буде така, як у оголошенні, а не вдвічі менша…

— Я завжди тримаю слово, інакше не зміг би стати успішним бізнесменом, — я знизав плечима. — Тоді, якщо ми домовились, іди оформляйся. Спочатку контракт на три місяці, якщо спрацюємось  — зробимо постійний.

— А які будуть у мене обов’язки? — запитала вона. 

— В основному це організація моїх зустрічей. Купа людей постійно хочуть зустрітися, треба це все контролювати, — сказав я. — Бути гнучкою, вміти домовитись і задовільнити клієнта. 

— Я займалася цим на попередній роботі, — кивнула вона. 

— Знаю, — ліниво протягнув я. — Я ж казав, я не за красиві очі чи те що понижче наймаю. Інакше фірма ніколи б не була успішною.

— Тоді, якщо я вам підходжу, можу просто зараз розпочати виконувати свої обов’язки..

— Добре, — я кивнув. — Іди оформись, дай свої документи, а потім приходь. Іра мене вже дістала, нарешті хтось адекватний буде в приймальні. Але є одне але, — я скептично оглянув її кросівки. — Вдягай підбори, як були вчора, наприклад.

 — Добре, — вона знітилась. — Вибачте, у мене просто трапилась непередбачувана ситуація, більше такого не повториться..

— Та після тронної зали з водою не дивно, що ти залишилась без туфлів, — я усміхнувся. — Це ще ти на вогні не була… 

Вона дивилася на мене, кліпаючи очима, і мабуть, не знала, що сказати. Потім все ж відповіла:

— А ви що, теж заробляєте гроші таким чином? 

— Ні, — я махнув рукою і зазирнув їй в очі, в моєму погляді був виклик. — Я так просто розважаюсь.

На її обличчі прямо було написано: “Нічого собі “просто розваги”, але вона лише кивнула з діловим виглядом. Мабуть, згадала мою рекомендацію не змішувати гру з роботою…

— До речі, ти знаєш, що місяць доведеться ходити на кожну гру? Не забудь, бо оштрафують, — додав я. 

Міра враз втратила свою впевненість.

— Як, на кожну гру? — запитала вона. — Я взагалі не планувала йти туди ще раз…

— Невже зовсім не сподобалось? — я злегка схилив голову набік, з зацікавленістю дивлячись на неї. 

— А звідки ви знали, що туфельки у підвалі? — відповіла вона питанням на питання. 

— Кожну гру якісь атрибути ховають по всьому приміщенню, приміщення щоразу змінюється, — я усміхнувся. — Але якщо в приміщенні є підвал, там завжди щось ховають. На кожнісінькій грі.

— Але туди чомусь ніхто не зайшов, крім мене…

— Бо є ще один нюанс… В підвалі зазвичай найскладніше випробування, — я знов з викликом подивився на неї. — Це також знають всі постійні гравці.

— Тому ви й направили мене на те складне випробування, — пирхнула  вона. — Дуже по-джентльменськи… 

— Люблю спостерігати за новими гравцями, це для мене як ще одна додаткова гра в грі, — я знизав плечима. — До речі… — я дістав з одного з ящичків туфельку і простягнув Мірі. — Попелюшка дещо загубила, передаси їй? 

Вона поглянула на мене своїми великими блакитними очима, немов намагалася зрозуміти, жартую я чи говорю серйозно. 

— А що, їх потрібно повернути? — запитала знову “діловим” тоном. 

— Ні, за них можна потім виручити грошенят, — відповів я. — Якщо збереш всі атрибути місяця, отримаєш кругленьку суму.