Розділ 1. Таємничий дзвінок

Усе почалося звичайного літнього дня. Сонце гріло теплий асфальт, у повітрі пахло липами й морозивом, а на подвір’ї багатоповерхівки було гамірно — діти грали в м’яч, стрибали через резинку, сміялися й сперечалися, хто сьогодні буде водити.

Оленка сиділа на лавці й тримала в руках старенький дзвінок, який знайшла в бабусиному горищі. Він був трохи іржавий, але ще блищав у сонячному світлі.

— Хмм... цікаво, як він працює, — пробурмотіла вона й натиснула кнопку.

Дзззз-зззз...

Раптом усе навколо змінилося. Вітер здійняв пил, повітря замерехтіло, а з неба впала яскрава іграшкова ракета. З неї вилетів папірець:

> “Вітаємо! Ви отримали квиток до Грай-міста. Почніть гру. Перший рівень — Хованки. Знайди Золотого Водія до заходу сонця.”

Оленка озирнулася — поруч стояли її друзі: Тарас, Ілля та Марічка. Вони теж виглядали здивовано.

— Це що, новий квест? — запитав Тарас.

— Ні, ми, здається, справді потрапили в інший світ... — прошепотіла Марічка.

Навколо них простягалося барвисте місто: замість доріг — стрибалки, замість будинків — великі конструкції з кубиків LEGO, а вдалині було чути дитячий сміх і... кроки.

Гра почаася.

— Якщо це гра, то де поле? — обережно спитав Ілля, тримаючись ближче до друзів.

— І хто такий той Золотий Водій? — додала Марічка.

Перед ними розчинились ворота з різнокольорових олівців. За ними — величезний двір, схожий на лабіринт із живих кущів, високих ящиків і старих шаф, які стояли просто неба. Над усім цим висів напис:

" РІВЕНЬ 1. ХОВАНКИ. ТИ — ГРАВЕЦЬ. ВОДІЙ ВЖЕ СЕРЕД ВАС.”

Серед нас? — насторожився Тарас.

Раптом пролунала команда:

— Один… два… три… я йду шукати!

Усі четверо розбіглися — серце Оленки калатало. Вона заскочила за величезний куб і намагалась дихати тихо. Але в голові крутилась думка: "Як Водій може бути серед нас, якщо ніхто з нас не водить?..”

Тим часом Ілля, ховаючись у старій шафі, почув дивне шарудіння. Він трохи прочинив дверцята і побачив постать у золотистій масці. Той тихо ходив між коробками, не помічаючи Іллі. Його очі світилися слабким світлом, як у кота.

— Це не гра… — прошепотів Ілля. — Це щось більше.

Постать зупинилась, наче почула його думки. Ілля рвучко зачинив дверцята й завмер.

Через кілька хвилин усіх “засалили”, окрім Марічки. Вона виграла, вибігши з-за гірки зі сміхом.

— Ура! Я знайшла золоту зірочку! — вигукнула вона й показала маленький значок, який знайшла в траві.

З неба знову впала іграшкова ракета, і голос сказав:

> “Рівень пройдено. У тебе одна з п’яти зірок. Таємниця Золотого Водія — попереду.”

Оленка озирнулась — але Ілля виглядав блідим.

— Я бачив його. Це не просто водій… Він нас… перевіряє.

У повітрі знову завив вітер. Діти зрозуміли: це лише початок великої пригоди.