Глава 15

Ранок середи почався зовсім не за моїм ідеальним, роками вивіреним розкладом. Замість звичного дзвінка будильника о сьомій, я прокинулася від того, що проміння яскравого осіннього сонця лоскотало мені щоку крізь панорамні вікна.

Я солодко потягнулася, потопаючи у величезному білосніжному ліжку. З кухні долинав неймовірний аромат свіжозмеленої кави та чогось ванільного. Накинувши на плечі сіре худі Єгора, яке стало моєю улюбленою річчю у світі, я босоніж вийшла зі спальні.

Мій особистий бунтівник стояв біля високотехнологічної кавомашини, одягнений у домашні сірі джогери та білу футболку. Він щось наспівував собі під ніс, перевертаючи сирники на сковорідці.

Почувши мої кроки, Єгор обернувся, і на його обличчі миттєво розквітла та сама фірмова, тепла усмішка, від якої в мене досі підкошувалися коліна.

— Доброго ранку, пташко. Ти якраз вчасно. Твоя кава, з цукром, з краплею молока, — він простягнув мені велику керамічну чашку і, притягнувши вільною рукою за талію, залишив ніжний поцілунок на моїй маківці.

Я зробила ковток гарячого напою, відчуваючи абсолютне, безхмарне щастя. А потім мій погляд впав на телефон, що лежав на барній стійці. Катя. Я ж не дзвонила їй відучора, відтоді як втекла додому в стані повної розбитості.

— Мені треба зробити один важливий дзвінок, інакше моя найкраща подруга подасть мене в міжнародний розшук, — з легкою усмішкою попередила я Єгора.

Він розуміюче кивнув, спираючись стегном на стільницю і з цікавістю спостерігаючи за мною, поки продовжував готувати сніданок.

Я натиснула на виклик і ввімкнула гучний зв'язок, поставивши телефон на стіл.

— Ковальова, — голос Каті пролунав після першого ж гудка, насторожений і серйозний. — Якщо ти дзвониш сказати, що написала заяву на звільнення і йдеш у монастир через цього... цього спадкоємця престолу, то я прямо зараз виїжджаю до тебе з пляшкою текіли і будемо лікувати твою депресію!

Єгор, який якраз перекладав сирник на тарілку, завмер із лопаткою в руці і тихо, беззвучно розсміявся.

— Відбій тривозі, Катрусю. Текіла не знадобиться, — мій голос звучав настільки м'яко і спокійно, що на тому кінці дроту повисла довга пауза.

— Так, стоп, — тон подруги миттєво змінився на підозрілий. — У тебе голос людини, яка або щойно виграла в лотерею, або... Зачекай. Де ти?

— Я п'ю каву, — я подивилася на Єгора, який підморгнув мені і став поруч, обіймаючи мене за плечі. — І я зараз тобі таке розповім, що ти маєш сісти. Серйозно, сядь.

— Я вже лежу на дивані, давай! Аліно, не тягни!

— Вчора ввечері Валентина відправила нас із Єгором на склад. У промислову холодильну камеру. Робити переоблік. А хтось із вантажників випадково зачепив роклою засувку ззовні.

— Що?! — охнула Катя, і в її голосі прорізався справжній жах. — Аліно! Там же холодрига!

— Плюс три градуси. А я була в одному тонкому гольфі, — продовжувала я, відчуваючи, як Єгор притискає мене до себе міцніше, немов знову намагаючись зігріти спогад про той холод. — Внутрішня ручка була зламана. Зв'язку не було. Ми просиділи там більше години.

— БОЖЕ МІЙ! — Катя скрикнула так гучно, що динамік мого телефону жалібно хрипнув. Єгор інстинктивно відхилив голову від столу, кривлячись, але його губи розтягнулися в широкій усмішці. — Ковальова! Ти ж могла замерзнути! Як ви вижили?!

— Якби не Єгор, я б точно замерзла, — я підняла очі на свого хлопця, і мій голос затремтів від ніжності. — Катю... він зняв із себе робочий жилет. Потім зняв теплу толстовку. Залишився в самій тонкій футболці і загорнув мене у свої речі. Він мерз сам, але грів мене своїм теплом і розтирав мені руки.

З телефону почулося щось схоже на здавлений писк.

— Він... він віддав тобі свій одяг у морозилці? — тремтячим шепотом перепитала Катя. — Як Джек у «Титаніку»?!

Єгор не витримав і пирхнув від сміху, ховаючи обличчя в моєму волоссі.

— Краще, ніж Джек, бо він не відпустив мою руку, — розсміялася я. — Ми сиділи там, загорнуті в одну толстовку на двох, і він сказав... він сказав, що йому плювати на всі мільйони і компанії. Сказав, що любить мене. А потім... потім ми цілувалися прямо посеред ящиків із брі.

— А-А-А-А-А-А-А! — пронизливий, ультразвуковий вереск Каті розірвав тишу кухні так, що Єгор аж підскочив на місці, прикриваючи одне вухо вільною рукою.

— Обережно, пташко, твоя подруга зараз розіб'є мені панорамні вікна своїми децибелами, — прошепотів він мені на вухо, трясучись від сміху.

— ХТО ЦЕ ТАМ ШЕПОЧЕ?! — миттєво зреагувала Катя, її слух у такі моменти працював на рівні спецслужб. — Ковальова! Де ти п'єш ту каву?! Тільки не кажи мені...

— Здається, настав час познайомитися офіційно, — Єгор нахилився до мікрофона телефону, і його голос набув того самого оксамитового, впевненого тембру. — Привіт, Катю. Я Єгор. І так, вона п'є каву в моєму пентхаусі. Жива, здорова і повністю відігріта.

На тому кінці дроту запанувала така абсолютна, мертва тиша, що я навіть перевірила, чи не обірвався зв'язок.

— Катю? — покликала я.

— Я... я зараз помру від естетичного і романтичного передозування, — нарешті видихнула Катя. Її голос тремтів від екстазу. — Аліно. Він врятував тебе з крижаної пастки. Він зізнався тобі в коханні. І він привіз тебе у свій пентхаус. Скажи мені, що ти хоча б зняла з себе ті свої жахливі робочі шкарпетки з супермаркету!

Єгор вибухнув відкритим, гучним сміхом, відкидаючи голову назад. Його сміх заповнив усю кухню.

— Обіцяю, Катю, я простежив, щоб робоча уніформа залишилася далеко за межами спальні, — відповів він, витираючи сльозинку від сміху в куточку ока.

— Громов! — спалахнула я, штовхаючи його ліктем у бік. Мої щоки запалали. — Що ти їй кажеш!

— О-о-о-о! — знову завелася Катя, і було чути, як вона там стрибає від щастя. — Єгоре! Ти мій кумир! Слухай мене уважно, спадкоємцю імперії! Ця дівчина — національний скарб. Вона знає всі коди на овочі і вміє складати ідеальні таблиці в Excel! Якщо ти її образиш, я знайду тебе навіть у твоєму Maybach і задушу чековою стрічкою, ти зрозумів?!