Глава 13

Залишок робочого тижня після того епізоду на складах нагадував ідеально налаштований механізм, у якому всі шестірні раптом змастили чистим ендорфіном. Ліля, остаточно усвідомивши провал своєї кампанії, перейшла в режим пасивної агресії: вона гучно зітхала, закочувала очі й демонстративно відверталася щоразу, коли ми з Єгором обмінювалися хоча б поглядом. Але нас це абсолютно не обходило. Між четвертою та п'ятою касами утворився наш власний, недоторканний мікросвіт, наповнений тихими жартами, випадковими дотиками під час передачі чекової стрічки та тим самим іскристим передчуттям.

У п'ятницю ввечері, коли ми звично прощалися біля мого під'їзду, Єгор не залишив мені жодного шансу на роздуми.

— Завтра о тринадцятій нуль-нуль я чекаю тебе тут, — він м'яко торкнувся мого носа кінчиком пальця, стоячи впритул до мене. — Офіційне перше побачення, Ковальова. Одягайся тепло, максимально зручно і забудь про свої улюблені класичні пальта чи будь-які підбори. У нас буде активна програма.

Я намагалася випитати в нього хоч якісь деталі, посилаючись на те, що мій внутрішній логіст вимагає плану, але він лише хитро примружився, поцілував мене на добраніч і пішов, залишивши мене згоряти від цікавості.

У суботу рівно о першій годині дня я вийшла з під'їзду у своєму улюбленому м'якому спортивному костюмі кольору капучино, теплих кросівках і короткій куртці. Волосся заплела у дві недбалі французькі коси, вирішивши, що Залізна Леді сьогодні офіційно бере вихідний.

Єгор чекав мене біля лавочки. На ньому були темні джинси, худі та вітрівка, але головний сюрприз полягав не в його вигляді, а в тому, що він тримав за кермо. Поруч із ним стояли два орендовані спортивні велосипеди.

— Серйозно, Громов? Велосипеди в середині жовтня? — я розсміялася, підходячи ближче і з захопленням розглядаючи двоколісний транспорт.

— По-перше, сьогодні плюс п'ятнадцять і немає вітру, ідеальна золота осінь, — він притягнув мене до себе вільною рукою для короткого, але дуже впевненого поцілунку в губи, від якого по тілу миттєво розлилося тепло. — А по-друге, я вирішив, що після тижня сидіння на касовому стільці нам просто життєво необхідно розігнати кров. Ти ж не боїшся педалей, пташко?

— Я вмію їздити краще за тебе, — з викликом блиснула я очима, перехоплюючи кермо свого велосипеда. — Готуйся ковтати пил, бунтівнику.

Наступна година перетворилася на суцільний, безтурботний сміх. Ми їхали широкими алеями старого міського парку, під колесами шаруділо золоте й багряне листя. Повітря було неймовірно прозорим, пахло вогкою землею, сосновою хвоєю та осінню. Ми наввипередки ганяли пустинними доріжками, підрізали одне одного, жартували, і в ці моменти я відчувала себе настільки вільною, ніби всі мої університетські дедлайни та супермаркетні звіти належали якомусь іншому, минулому життю.

Коли ми від'їхали в найвіддаленішу, тиху частину парку, де розкинулася велика галявина, оточена віковими дубами, Єгор натиснув на гальма.

— Привал, — скомандував він, паркуючи велосипед біля дерева.

Він зняв із плечей невеликий рюкзак, який я до цього не помічала, і розстелив прямо на траві товстий, затишний картатий плед.

— Падайте, Ковальова. Час відновлювати витрачені калорії.

Я опустилася на плед, підтягнувши коліна до грудей, і з цікавістю спостерігала за ним. Єгор дістав великий металевий термос і два картонні стаканчики. Потім, з ледь помітною гордістю, витягнув об'ємний пластиковий контейнер, який ще зберігав тепло.

— Отже, у меню нашого ресторану на траві, — він відкоркував термос, і в повітрі миттєво запахло тим самим фірмовим м'ятним чаєм, — а також головний хіт програми. Відкривай.

Я зняла кришку з контейнера і завмерла. Усередині лежали ідеально рум'яні, пухкі слойки з шинкою та сиром, а поруч — апетитні маленькі м'ясні рулети, запечені до золотистої скоринки. Від запаху теплого слоєного тіста та спецій у мене миттєво прокинувся звірячий апетит.

— Громов... Тільки не кажи, що ти купував це в нашому відділі випічки, бо я знаю весь асортимент, і такого в нас точно немає, — з підозрою і захватом протягнула я.

— Ображаєш, — він театрально приклав руку до серця, сідаючи поруч зі мною так близько, що наші стегна торкалися. — Встав сьогодні о восьмій ранку. Сам розкачував тісто, сам загортав шинку і сам стежив, щоб не згоріло. Хотів вразити Залізну Леді своїми кулінарними талантами. Куштуй.

Я обережно взяла ще теплу слойку і відкусила шматочок. Хрустке тісто ідеально поєднувалося з розплавленим сиром. Це було настільки смачно, що я навіть прикрила очі від задоволення.

— Єгоре, це... це просто неймовірно. Серйозно. Якщо тебе колись звільнить Валентина Петрівна, ти легко зможеш відкрити власну пекарню.

Він тихо розсміялася, наливаючи гарячий чай у стаканчики.

— Я радий, що тобі подобається. Наступного разу навчу тебе готувати їх разом.

Ми сиділи на пледі, пили гарячий чай, їли випічку і просто говорили про все на світі. Не про супермаркет і не про графіки. Він розповідав кумедні історії зі свого дитинства, я ділилася мріями про майбутню кар'єру, про те, як хочу створювати власні проєкти, а не просто зводити чужі цифри. Він слухав мене так уважно, так зосереджено, ніби кожне моє слово було для нього найважливішим у світі.

Осіннє сонце почало хилитися до горизонту, забарвлюючи небо в м'які пастельні тони. Повітря стало прохолоднішим, і я мимоволі зябко повела плечима.

Єгор миттєво відставив свій стаканчик, присунувся ще ближче і, розстебнувши свою вітрівку, просто загорнув мене в неї разом із собою, ховаючи у своїх обіймах. Моя спина притулилася до його грудей, а його руки міцно обплели мою талію. Я поклала голову йому на плече, почуваючись найзахищенішою людиною на планеті.

— Знаєш, — його голос пролунав тихо, вібруючи прямо біля мого вуха, — я раніше ненавидів осінь. Думав, що це найнудніша пора року. А тепер сиджу тут, під деревом, із дівчиною, яка змусила мене вивчити напам'ять усі касові інструкції, і розумію, що це мій улюблений жовтень за все життя.