Глава 8

Ранок четверга почався не з будильника, а з того, що я прокинулася за п'ять хвилин до його дзвону. І замість звичної думки про те, скільки сторінок конспекту мені треба встигнути повторити за сніданком, я зловила себе на тому, що просто лежу і всміхаюся в стелю.

Університетські пари пролетіли, як у тумані. Дмитро Сергійович щось розповідав про податкові навантаження, одногрупники нервово шурхотіли зошитами, а я раз у раз кидала погляд на годинник, вираховуючи години до шістнадцятої нуль-нуль. Залізна дисципліна Аліни Ковальової остаточно капітулювала перед бажанням побачити одного конкретного порушника графіків.

О п'ятнадцятій сорок п'ять я вже стояла перед дзеркалом у службовій роздягальні супермаркету. Застебнула фірмовий жилет, поправила бейдж і глибоко вдихнула, намагаючись надати обличчю звичного, суворого виразу. Виходило погано — куточки губ уперто повзли вгору.

Коли я вийшла в торгову залу, там вирував звичний денний трафік. Я попрямувала до своєї каси №4 і раптом призупинила крок.

За моїм терміналом сидів Єгор.

За розкладом він мав працювати на касі №2, але якимось чином опинився саме тут. Він швидко й вправно сканував продукти літньої пані, паралельно розповідаючи їй якусь жартівливу історію про те, як правильно вибирати стиглі авокадо. Пані щиро сміялася, зовсім не звертаючи уваги на те, що процес розрахунку трохи затягнувся.

На годиннику над касовою лінією спалахнуло 15:58.

Я підійшла ближче й стала збоку, схрестивши руки на грудях.

— Здається, пункт 4.1 чітко регламентує робочі місця згідно з графіком, Громов, — рівним голосом вимовила я, хоча в очах танцювали смішинки. — Ти що робиш на моїй касі?

Єгор підвів голову, простягнув жінці чек і побажав гарного вечора. Коли покупець відійшла, він повернувся до мене. Від його погляду — того самого, яким він дивився на мене вчора в темряві кінотеатру, — у животі миттєво злетіла зграя метеликів.

— Доброго дня, Залізна Леді, — він повільно відкинувся на спинку стільця, крутячи в руках магнітний ключ. — Я просто вирішив, що передавати зміну безпосередньо тобі — це єдиний спосіб розтягнути наші законні дві хвилини. Довелося пообіцяти Ірі з другої каси, що я закрию її нестачу пакетів, аби вона зі мною помінялася.

Я відчула, як щоки зрадницько теплішають. Він пішов на махінації з іншими касирами, лише щоб його зміна закінчилася саме на цьому стільці.

— У тебе залишилася одна хвилина, Громов, — я підійшла впритул до касового бортика. — Здавай термінал. У мене черга збирається.

Ззаду справді вже вишикувалися троє людей, але Єгор навіть не окинув їх поглядом. Він неквапливо встав зі стільця, витягуючи свій ключ із гнізда. Простір за касою був надто вузьким для двох, тому, коли я зробила крок, щоб зайняти своє місце, ми опинилися практично впритул одне до одного.

Моє плече торкнулося його грудей. Я завмерла, не наважуючись зробити різкий рух. У повітрі, незважаючи на запахи випічки та миючих засобів супермаркету, запанував той самий ледь вловимий аромат кедра.

— Каса ідеальна. Жодних мінусів, стрічку заправив нову, — тихо, майже пошепки промовив він, схилившись до мого вуха. Від його голосу по шкірі побігли мурашки. — Але є один нюанс.

— Який ще нюанс? — так само тихо, ледь дихаючи, перепитала я.

Єгор плавно потягнувся до клавіатури і натиснув кнопку відкриття грошової шухляди. Вона з тихим дзвоном виїхала вперед.

Зверху, прямо на стопці купюр по двісті гривень, лежав маленький, ідеально рівний квадратик дорогого чорного шоколаду і складений навпіл жовтий стікер.

— Виробнича необхідність, — з незворушним обличчям пояснив він, його очі лукаво блищали. — Для підтримки рівня серотоніну у найвідповідальнішого працівника зміни.

Якусь секунду я дивилася на цю контрабанду в касовому апараті. Якби Валентина Петрівна побачила сторонні предмети в грошовій шухляді, штраф був би забезпечений. Але замість паніки я відчула лише неймовірну, розливисту ніжність.

Я швидко, щоб не помітила черга, змахнула шоколадку та стікер у кишеню свого жилета й засунула шухляду назад.

— Ти граєш з вогнем, Громов, — прошепотіла я, піднімаючи на нього очі.

— З тобою, Ковальова, я готовий грати в що завгодно, — він затримав свій погляд на моїх губах на частку секунди довше, ніж дозволяв робочий етикет, а потім плавно протиснувся повз мене, ледь відчутно провівши рукою по моїй талії. — Вдалої зміни. Не сумуй тут без мене.

Він вийшов з-за каси, підморгнув мені наостанок і бадьорим кроком попрямував у бік роздягальні.

— Дівчино, ви будете пробивати чи ні?! — обурено вигукнув лисуватий чоловік із черги, гупаючи кошиком об транспортерну стрічку.

Я миттєво струснула головою, вставляючи свій ключ у гніздо.

— Перепрошую, перезмінка. Пакет потрібен? — автоматично вимовила я, вмикаючи режим «Залізної Аліни». Але цього разу мій голос звучав набагато м'якше, а на губах грала посмішка, яку неможливо було сховати.

Тільки через годину, коли потік людей трохи спав, я дозволила собі дістати з кишені жовтий папірець.

Розмашистим, знайомим почерком там було написано:

«Вчорашній фільм був на вісімку, але головна героїня мого вечора — беззаперечні десять із десяти. Тримайся, пташко. Завтра п'ятниця».

Я провела пальцем по буквах, акуратно згорнула стікер і сховала його до тієї самої кишені, ближче до серця. До кінця зміни залишалося ще п'ять годин, ноги гули від втоми, Іра на сусідній касі знову сварилася з покупцями, але мені здавалося, що я можу звернути гори. Мій особистий хаос мав ім'я, карі очі й талант перетворювати навіть дві хвилини робочого часу на найкращий момент дня.

Змінивши робочий жилет на затишну домашню піжаму, я впала на ліжко й одразу набрала номер Каті. Тримати в собі емоції від сьогоднішньої «перезмінки» було просто фізично неможливо.

— Шоколадка в касовій шухляді?! — захоплено верескнула подруга в динамік, щойно я закінчила переказувати їй сцену біля термінала. — Ковальова, це рівень кримінальної романтики! Якщо Валентина Петрівна колись дізнається, що Громов перетворив святая святих — касовий апарат — на поштову скриньку для залицянь, вона його особисто розстріляє з етикет-пістолета!