Глава 5

П’ятничний ранок пройшов дивовижно легко. Без гнічучого тягаря незаліку з управлінського обліку університетські коридори більше не здавалися мені смугою перешкод, а лекції сприймалися легко й розслаблено.

Проте вся моя увага була прикована до вечора. П'ятниця. Останній день нашої офіційної спільної зміни за розкладом Валентини Петрівни.

О п’ятнадцятій сорок п’ять я вже заходила через службовий вхід супермаркету. На складі панувала особлива, п’ятнична метушня: вантажники затягували в зал подвійні піддони з пивом, соками та снeками, підготовчись до колосального напливу покупців, які збиралися закуповуватися на вихідні.

Біля кабінету адміністратора я раптом помітила знайому постать. На дерев’яній лавці нервово переминався хлопець у тій самій універській толстовці. У руках він стискав новеньку папку з документами.

— Денисе? — посміхнулася я, підходячи ближче. — Прийшов?

Хлопець миттєво підвівся, і в його очах спалахнуло щире полегшення:

— Аліно! Привіт! Ага, прийшов о дев'ятій, як ти й казала. Валентина Петрівна довго мене допитувала, перевіряла студентський, питала про графік пари... А зараз ось сказала зачекати, має видати направлення на медогляд і перепустку!

— Вітаю! — щиро мовила я. — Бачиш, а ти хвилювався.

— Це все завдяки вам із Єгором, — посміхнувся Денис. — Ви мені тоді таку впевненість дарували!

У цей момент з боку роздягальні з'явився Єгор. Він ішов, легко перекинувши жилет через плече та на ходу крутячи на пальці ключ від каси. Побачивши Дениса, його обличчя розпласталося в задоволеній посмішці:

— Ого! Хто до нас прийшов! Наш майбутній касовий асистент?

— Мене беруть, Єгоре! — бадьоро рапортував Денис.

— Молодець, хлопче! — Єгор міцно потиснув йому руку. — Тільки готуйся, сьогодні п'ятниця. П'ятничний вечірній пік у нашому магазині — це як шторм у дев'ять балів. Навіть наша залізна Аліна іноді п'є чай із м'ятою від напруги.

Я мимовільно кинула на Єгора викличний погляд, але щоки все одно зрадницьки потеплішали.

З кабінету вийшла Валентина Петрівна. Окинувши нас трьох суворим поглядом через окуляри, вона зупинила свій вибір на Денисові:

— Так, Денисе. Медогляд закриєш до вівторка. А сьогодні — оскільки в нас п'ятниця і трафік буде божевільний — посидиш перші дві години стажером біля каси №4. Ковальова покаже тобі роботу з терміналом та ваговою системою, а Громов... — вона суворо подивилася на Єгора, — Громов навчить тебе спритності й закриттю форс-мажорів. Зрозуміло?

— Зрозуміло, Валентине Петрівно! — випростався Денис.

— Працюйте, — коротко кинула вона й покрокувала в бік торгової зали.

Рівно о шістнадцятій нуль нуль касова лінія перетворилася на справжній вулик. П’ятничний натовп накотився миттєво: люди після роботи з повними візками елітного сиру, алкоголю, фруктів та напівфабрикатів вишикувалися в довжелезні черги.

Денис сидів на додатковому стільці поруч із моєю касою, жадібно занотовуючи щось у свій блокнот, поки мої пальці миготіли над клавіатурою.

— Дивись, Денисе, — спокійно пояснювала я між скануванням товарів. — Код 11 — це завжди банани. Код 405 — круасани з шоколадом. Якщо покупець приносить два однакові товари, краще сканувати кожен окремо, щоб не плутатися у сумах, як... деякі покупці вчора.

З сусідньої каси №3 одразу пролунав насмішкуватий голос Єгора:

— Не слухай її, Денисе! Головне правило касира в п'ятницю — посміхатися так щиро, щоб покупець забув, що чекає в черзі вже п'ять хвилин! Наприклад, ось так!

Єгор підморгнув дівчині в черзі, яка купувала торт та ігристе вино, щось влучно їй сказав, і дівчина щиро защебетала, миттєво забувши про затримку.

Денис захоплено переводив погляд із моєї математичної чіткості на розслаблену харизму Єгора.

— Ви реально як ідеальний дует працюєте, — вихопилося в хлопця, поки я видавала чек черговому покупцеві. — Одна закриває правила, інший — настрій. Мені здається, без когось одного ця лінія просто б зупинилася!

Ми з Єгором одночасно перезирнулися через касовий бортик.

Його карі очі зустрілися з моїми. На секунду між нами знову пробіг той самий невидимий, гарячий струм. Денис, сам того не розуміючи, влучив у найчутливішу точку: за цей тиждень ми справді стали єдиним цілим. Таке відчуття, ніби ми працювали разом не п'ять днів, а все життя.

— Влучно сказано, Денисе, — тихо мовив Єгор, не зводячи з мене погляду. Його посмішка стала дивовижно теплою й м'якою. — Без Аліни тут усе б давно згоріло від хаосу.

— А без тебе — занудилося б від сухих інструкцій, — мимовільно, вперше за весь час абсолютно відкрито відповіла я.

Денис посміхнувся, перебираючи свої записи, а в мене всередині все солодко стиснулося. Попереду було ще чотири години вечірнього піку, але думка про те, що ця зміна — остання за нашим спільним графіком, відгукувалася в серці виразним, важким сумом.

Близько дев'ятнадцятої години п'ятничний шторм досяг свого апогею. Черги розтягнулися аж до відділу з крупами, у повітрі стояла суцільна какофонія з пищання сканерів, гудіння голосів і брязкоту візків.

І саме в цей момент закон підлості вирішив нагадати про себе.

До моєї каси під'їхав чоловік із переповненим візком. Він почав різко, майже агресивно викладати товар на транспортерну стрічку. На самому краю стояла велика, важка скляна пляшка дорогого гранатового сиропу. Чоловік незграбно зачепив її рукавом куртки — і пляшка з гучним дзвоном гепнулася прямо на металевий край каси.

Скло розлетілося на десятки гострих уламків, а густа, темно-червона липка рідина миттєво залила сканер, клавіатуру та половину стрічки.

— От дідько! — вилаявся чоловік. — У вас тут стрічка смикається! Це винні ваші криві апарати! Я за це платити не буду!

Позаду нього черга невдоволено загула. Хтось почав голосно зітхати, хтось — обурюватися затримкою.

Я на секунду завмерла, дивлячись на залитий липким сиропом термінал. За інструкцією, я мала заблокувати касу, викликати прибиральницю, дочекатися заступника для списання розбитого товару... Але на це пішло б щонайменше п'ятнадцять хвилин, а черга вже готова була підняти бунт.