Розділ 16

Я прокинувся, а ж під ранок. Девід відвіз мене та Пуфика до ветеринара. Той перев’язав лапу мопсу, а мені призначив лише відпочинок та відсутність стресів і я з ним повністю був згоден. Тоді ж він привіз мене на роботу, де на мене вже чекала Лайла. Щойно Девід заніс мене всередину, мене помітила Лайла.  
-    Графе!
Вона кинулась до мене в сльозах та обгорнула мене руками 
Я обгорнув її лапкою та занурився головою під руку.
-    Графе. Маленький ти мій! Я собі місця не знаходила! 
-    Лайло, я вдома, - сказав полегшено я. -   Я більше не змушуватиму тебе так хвилюватись. Ніколи.
Цілий день Лайла очей з мене не спускала. Вона взяла вихідний і ми провели його разом. Ну, більшу частину дня ми просто скрутившись бубликом, спали разом на дивані. Вона обгорнула мене руками, а я притулився до її щоки. Ми обидва відчували спокій.
Я пообіцяв собі, що ніколи більше не вчиню так з нею. Але, знаєте, це того вартувало.  Мій план спрацював на тисячу відсотків, навіть на дві тисячі відсотків. На Лайлу справило враження, що мене приніс саме Девід. Це був найкращий поворот подій.  
Девід розказав їй, що відбив мене в якогось бомжа та одразу привіз їй. Потім вони говорили, довго говорили. Я відчув тоді, що ніби був прорваний якийсь уявний бар'єр між ними. Тому переконавшись, що в них все гаразд, я вирішив залишити їх наодинці, щоб вони змогли поговорити. І це не минуло даремно. Через кілька днів Девід запросив Лайлу на побачення. Боже, як вона хвилювалася. А як хвилювався я. Весь вечір я не знаходив собі місця, постійно дивлячись на годинник. І ось коли двері квартири відчинились, всередину зайшла Лайла. Її сяйливе обличчя говорило саме за себе: «Вона щаслива» Я не даремно все затіяв.
Далі було друге побачення, потім третє, четверте і так не минуло багато часу як вони побралися. Я певно, що бувши в білому бантику, тримав на шиї каблучки. Це було бентежно і напрочуд відповідально, тому я пройшовся по червоній доріжці як модель, хоча Пуфик зіпсував моє соло, несучи корзинку з пелюстками в зубах. Я й досі не звик до Пуфика, особливо коли Девід приносив його до нас до дому. Він дратував мене, проте в той же час і ні. Я пам’ятав, що він зробив, як він яро мене відбивав. Я був йому вдячний, хоч прямо йому про це не сказав. Натомість я дозволив йому швендяти по моїй квартирі. Думаю, поки політ з вікна можна відкласти.
А потім з'явилася Лайла. Її білосніжна сукня, яку вона розробила сама, сяяла на всю залу. Яка ж вона була гарна.
-    Ти плачеш Графе? – запитав Пуфик, сидячи поряд.
-    Смієшся? Це мені пелюстка в око потрапила.
-    Ааааа. Гарна вони пара, так?
-    Так, головне, що Лайла щаслива, - сказав я, посміхнувшись.
-    І Девід, - сказав радісно Пуфик.
-    Ну… і Девід теж.