Розділ 9

На ранок Аль прокинувся в себе на базі. Це був великий покинутий будинок, в якому скоріше за все, жили колись явно не бідні люди. Різьблені сходи, кришталева люстра та інші дорогі меблі, які встигли за довгий час припасти пилом. Мені не дозволили сильно нишпорити будинком, лише оглянути залу. Ну, я їх розумію.
-         Де…я? – запитав Аль, явно відчуваючи сонливість та біль в голові.
-         Ви в себе вдома Аль Котоне, - сказав я, сидячи на підвіконні та дивлячись у вікно.
-         Графе? Ти чого тут?
-         Хлопцям було важко вас самим донести, тому я допоміг.
-         Ти врятував мене і моїх хлопців від в’язниці. До того ж…ти врятував мене.
-         Ні, хлопці б встигли вас відбити. Я просто кинувся, навіть не знаю, певно прокинувся тигр всередині мене, хоч маленький.
-         Ти вчинив дуже сміливо, як би не ти, то його ікла були б вже в моїй шиї, перш ніж хлопці встигли вийти з кліток. Скажи, чого ти хочеш? Все зроблю.
-         Хочу, - я повернувся до нього, - повернутися до Лайли.

Аль виявився котом слова. Того ж дня він відпустив мене, хоча він і так і так би відпустив, бо насильно тут нікого не тримають, як мені сказали, Проте у всьому цьому виявився великий плюс. Аль зібрав усіх котів і оголосив мене своїм братом. Я був вражений, я був дуже вражений. Вочевидь на нього справило враження мій вчинок. Він теж знав, що вже б ніколи не вийшов з притулку живим, як і його хлопці.
Потім була невеличка гулянка і нарешті я був вільним. Ми вийшли з будинку з тими самим чорними котами.
-         Куди ти тепер? – запитав Аль.
-         Піду далі за планом. В мене ще не завершена справа.
-         Ніч виведе тебе безпечно з нашого району та покаже дорогу.
-         Дякую вам Аль Котоне.
-         Для тебе просто Аль.
-         Що буде з «Іклом» тепер.
-         Вони зіграли у брудну гру, хотіли здихатись нас через лягавих. Тепер мають поплатитися за це. Ми притиснемо Буля.
-         Що ж, тоді бажаю вам з цим удачі.
Аль кивнув.
-         Ще побачимось Граф Мундь’є.

 
Охоронець вивів мене з їхньої зони вплину та вказав приблизний шлях. Як виявилось, в їхньому районі Девід не жив, скоріш за все в іншій частині міста, а де конкретно саме, вони не знали, бо то була не їхня територія. Як би я почекав кілька днів, Аль міг би зв’язатись з бандою того району та дізнатись інформацію, проте я відмовився. В мене не було стільки часу. Я був загублений вже понад два дні. Лайла певно вже місця собі не находить. Вибач Лайло, я намагатимусь чим скоріше повернутись до тебе.