Розділ 8

-    Я…
Почувся гавкіт. Ми з Альом поглянули вперед. Перевулком мчав рудий собака. Аль підняв шерсть та виставив кігті. Собаці заділо лише ногу. Проте він не зупинився та помчав далі.
-    Що це в біса було? – сказав я, вставши з землі.
-    Він з банди «Кігтя». Цей брудний пес зайшов на нашу територію. Буль думає, що це зійде йому з лап. Дим, Ніч. Зберете усіх до завтра на нараду. Ми придушимо цих…
-    Босссс! – крикнув нагорі голос. – Лягаві!
-    Що…
Чорний кіт кинувся на Аля та відштовхнув його від залізної петлі, яка затяглася на його шиї.
-    Дим!
-    Тікайте Бос! – крикнув чорний кіт в петлі.
На Аля накинувся сачок з темним мішком. 
Я вчасно відбіг за сміттєвий бак та притих.
-    Бос!
Інший чорний кіт впявся в ногу чоловіку в білому комбінезоні.
-    Забери його Саймоне, чорт забирай! – крикнув чоловік.
-    Ніч, тікай! Приведи інших! – кричав з мішка Аль.
-    Але ж Бос!
-    Не думай про мене! Бігом!
На другого кота теж накинули петлю.
-    Нічого собі улов, - сказав чоловік в білому комбінезоні.
-    Та нам дадуть надбавку за це, - сказав, вочевидь Саймон. – Покладемо їх в клітки, та за іншими підемо.
-    Гівняний кіт вкусив мене за ногу. Треба буде аналізи від сказу здати.
-    Та він в тебе і так був Алане, це не новина, - вибухнув сміхом Саймон, тримаючи двох чорних котів на петлях.
Я визирнув та пробігся трохи під стіною. Вони йшли до фургона: «Служба контролю за тваринами»
-    Ох, навіює погані спогади, - сказав я.
-    Тобі б в театральне з таким гумором, - сказав іронічно Алан, відкриваючи фургон з клітками, - а не цих блохастих ловити. А, я забув ти ж бухгалтер.
-    Це не смішно, - сказав Саймон, пхаючи розлючених котів в клітки. – Просто мене скоротили та ця робота не на довго.
-    Всі ви так кажете, - взявши мішка, сказав Алан. – Ого, а цей котяра добряче пручається, ще шию розгризе.
Аль вскочив в клітку та відчайдушно почав смикатись та рватись назовні.
-    Тоді хай трохи подрімає, - Саймон дістав маленького пістолета та всадив йому в стегно дротик. – Ходімо по інших.
-    Бос, як ви? – сказав чорний кіт.
-    Щось зморило мене, - сказав Аль. – Ці лягаві щось мені…вкололи. В очах двоїться.
-    Тримайтесь бос, ми вас витягнемо, - сказав інший.
Я притиснув вуха до голови. Ніхто нікого не витягне. До того ж в таких котів лише одна дорога, а саме до смертельного уколу. А ж навіть шкода їх. Проте мені час вшиватись, щоб не розділити цю участь з ними.
Я стрибнув на пожежну драбину та вже збирався підійматись, проте зупинився. Сівши, я поглянув на фургон.
-    Мммм, аааааа, добре.
Я підбіг до нього, оглядаючись, чи немає часом тих людей поруч, та підійшов до кліток.
-    Чуєш, ти, - сказав один з чорних котів. – Поклич наших. Бос засинає.
-    Не встигну, - сказав я, підійшов до клітки Аля. – Аль Котоне, тримайтесь, зараз я щось вигадаю.
-    Там спеціальний засув, щоб не можна було від…
Засув клацнув.
-    Як ти…
-    Довелось колись навчитись, коли був малим, - усміхнувся я. - Зараз, ще секунда.
-    Так. Так. Так. Та в нас тут нишпорка.
Моя шерсть стала дибом. Я обережно повернув голову і побачив позаду того самого рудого собаку.
-    Лапи прибрав від замка.
Я обережно опустився на чотири.
-    Бос дав мені чіткий опис, чию шкурку принести йому.
-    Графе, тікай! – крикнув Аль.
Я щосили загріб ногами та чкурнув в перевулок до пожежної драбини. Я біг з усієї сили, проте собака перетнув мені дорогу.
-    Куди зібрався, - виставивши зуби, сказав собака.
Я почав повільно відходити назад, розуміючи що мене затискає між стіною та сміттєвим баком. 
-    Бос і справді геніальний, такий план продумати, - сказав пес, не зводячи гострого погляду з мене.
Ну все, точно попав. Треба ж було мені по доброті душевній повернутись. 
-    Не підходь! – наївно крикнув я, замахавши кігтями.
-    Хи-хи, як страшно, - мовив собака, наближаючись ближче.
Розпушившись від кінчика вух, до кінчика хвоста, я свердлив його поглядом від страху, тим часом як собака, капаючи слиною, повільно наближався.
-    Відпустив хлопця, - раптом почувся голос позаду.
Собака повернувся і там стояв Аль, який вже не дуже впевнено стояв на ногах.
-    Бос мене щедро винагородить, якщо я принесу йому нишпорку та шкуру самого Аль Котоне.
-    Підійди та візьми її, а не ротом смерди, драний собака.
Грива на собаці та котові піднялись і вони кинулись один на одного. Здійнялась хмара вуличної пилюки. Аль був слабкий через снодійне і бився у пів сили, тому було очевидно, що він програє, що й сталося.
Пес, притиснув його лапою за шию до землі. Аль, ліниво намагався скинути лапу.
-    Неймовірні відчуття, - сказав пес.
Я не міг сидіти. Скориставшись шансом, я кинувся йому на спину та увігнав у неї кігті. Собака пискнув та підскочив, відпустивши Аля, та намагаючись дістати мене зубами. Крутнувшись, він відкинув мене до Аля та загарчав:
-    Роздеру вас на пух!
На перед вискочили два чорних коти та зашипіли
-    Забирайся звідси поки живий, - сказав один з них. – Вважай тобі сьогодні пощастило.
Собака хотів кинутись на них, проте до нас бігло ще два коти, тому ступив назад він зробив правильне рішення і відступив. 
Я повільно встав. Нічого собі я дав.
-    Графе, ти… 
Аль повільно піднявся, проте гойднувся та рухнув на землю, відключившись.
-    Бос! – крикнули чорні коти.
-    Він заснув, - сказав я. – Швидко вшиваємось звідси, до поки люди не повернулись.
-    Допоможи нам його понести.
-    Аааааа, добре. Потягли.