Розділ 4

Наступного дня ми з Лайлою, як завжди, відправились на роботу.
Я сидів в коридорчику та ліниво перекачував зім’ятий аркуш паперу з лапи в лапу та думав над тим, що мені зробити, щоб допомогти Лайлі з самцем. Всі працівники чоловічого роду були або вже заміжніми або ще тими лопухами які й близько не підійшли, не те, що я їх не хотів, Лайла на таких би й не поглянула і я її підтримую. Але де ж його взяти того самця, хоча б якогось.
І тут мої очі побачили дещо. А саме дивні погляди Девіда на Лайлу. Це були не просто погляди як на колегу, в них було щось більше. Тому я вирішив придивитись до нього ближче.
Девід був простаком, лише начальником охорони нашої компанії, проте він з вигляду був непоганий. Під час обіду я пробрався крізь прочинені двері до його кабінету та дослідив вміст його сумки та гаманця. Гроші були, це вже добре. Потім зайшов до його комп'ютера та не знайшов нічого забороненого, тому я вирішив спробувати прокрутити цю авантюру з ним. Трохи спостережень показали, що Девід просто боїться підійти поговорити з нею і вочевидь це і заважало, щоб він запросив її на каву, чи кудись там ще. Тому я вирішив зіграти на цьому.  Прорахувавши їхні маршрути, я розробив план та наступного дня почав приводити його в дію.
Під час обіду я вкрав зі столу Девіда його ключі та сів за вуглом, вичікуючи. Була дванадцята година і Лайла мала повертатись до свого кабінету з кавою. Лайла нарешті вийшла з ліфта. Я мчу до Девіда та демонструю йому в зубах ключі.
-    Це ж мої ключі? – сказав Девід полегшено. – Кс-кс-кс-кс, ходи сюди котику.
-    Йолоп, - подумав я. – Хіба без плати в кота щось можна забрати.
Я різко розвертаюся і біжу коридорчиком до зазначеної моїм же планом точки. Девід біжить за мною. Я кидаюся награно Лайлі під ноги й кава опиняється на грудях у Девіда. 
Це була б ідеальна ситуація для знайомства. Вона невинно перепрошує, благає взяти гроші за хімчистку, чи просто попрати вдома і так у Девіда був шанс щось зробити та бац, вони вже на побаченні… шкода, що я забув про те, що Лайла любить гарячу каву. А план був ідеальним. 
Через кілька днів Девід вийшов з лікарні й ситуація між тими двома не змінилися, навіть все стало ще гірше. Девід почав уникати Лайлу, а вона натомість почала уникати його. Я думав все, пропала любов, невже мій геніальний план міг погіршити ситуацію? Я не міг змиритись з цим, я не міг так помилитись, тому я став придивлятися уважніше до обох і був приємно вражений. Їм просто…було ніяково почати говорити після того, що сталося, а чому? Скоріше за все, щось сталося на другий день у лікарні, коли Лайла прийшла провідати Девіда. Вочевидь щось сталося як у тих любовних романах, які любила читати Лайла, пролунала іскра.Так, вона була мізерною, невеличкою і якщо не доглянути її вона ризикувала затухнути так само швидко, як і загорітися, так і не запалати по справжньому. І найприємніше було те, що цю іскру заклав я. Мій план не може бути не ідеальним, навіть коли все йде не так як треба, воно все одно йде ще краще. А я змусив себе на якусь мить засумніватись у своєму планові. Просто я недооцінив закоханість, однієї пролитої кави на груди було не достатньо. Потрібно щось інше, потрібно дати їм змогу побалакати. І я занурився у роздуми. І увечері, коли я смакував філем тунця, я застиг з повним ротом від геніальної ідеї: "Моє театральне зникнення". Все було просто і водночас геніально, тому за таку геніальну ідею я попросив у Лайли ще один шматок тунця та вирушив продумувати завтрашній план.