Градація камелії

Світанкове небо озброїлося червоними стрічками, здалеку лунав гуркіт грому, але Долорес сподівалася встигнути до початку зливи. Темна хмара, що насувалася на невинну заграву, відповідала настрою, застиглому на обличчі дівчини. Весна того року настала на диво рано, приносячи не тільки аромат магнолій й свіжої зеленої трави, але й страшну спеку, від якої перехоплювало подих, а розум затьмарювався. Та цього ранку пощастило, й Долорес встигне дійти до будинку, не захлинаючись власним потом. Вона уявила, як омиє тіло в діжці з холодною водою, і матиме декілька годин на відпочинок, перш ніж відправиться у маєток бургомістра.

Зі скрипом прочинилися дерев’яні двері у стіні, оповитій гліцинією. Коло входу сохнули в горщику амариліси, схиливши свої голівки додолу. Долорес зайве сподівалася, що квітковий аромат переб’є запах задухи і попсутої риби, відходів із сусіднього будинку чи постійних куп сміття з чимось гнилим.

Будиночок тісно прилягав до інших. Він був у тихому бідняцькому районі, тому й орендна плата не була високою. Звичайно, Долорес бажала жити в кращому місці, але їй доводилося обходитися тим, що мала.

Вона стягнула сукню, залишившись в спідній білизні, й прийнялася омиватися прямо в коридорі, відчинивши двері. Вода стікала на плитку й витікала з будинку по похилій підлозі. Протяг лоскотав дівчині спину. Повноцінної ванни чи окремої кімнати для умивання в них не було. Та й взагалі будівля складалася з трьох приміщень – вузької кухоньки, на якій складно поратися навіть одному, і двох спалень. Свою вона ділила із молодшою сестрою. Єдиним місцем, яке справді було чудовим, став балкон, перетворений на невеличку оранжерею. Це дозволяло невеликому сімейству економити хоча б на свіжій зелені.

Долорес почула кроки зі сторони східців, і тихо привіталася із сестрою. Та відповіді дівчина не отримала, хоч це і не було вже чимось неймовірним. Глорія склала руки на грудях й кивнула головою в бік кухні, натякаючи, що вона приготувала сніданок.

- Як Беніто? – витискаючи волосся, поцікавилася в молодшої сестри.

- Лихоманка трохи спала, - коротко відповіла їй Глорія, досі тримаючи атмосферу напрочуд напруженою.

Долорес боліло серце від того, якою стала її родичка, але вона ніяк не могла з цим боротися. Їй бракувало сил на черговий бій, з якого дівчина й так не вийде переможцем, тож хай краще все буде так, як є.

Здоров’я брата не додавало гарного настрою. Його вже майже другий тиждень мучила якась зараза, кидаючи молодика то в жар, то в холод. Це виснажувало їх усіх – Долорес працювала в декілька разів натхненніше, Глорія що в день, що в ночі не зводила свого погляду з хворого, а сам Беніто тільки блід й худнув.

Дівчина намацала в кишені своєї сукні гаманець, й дістала звідти декілька монет. Кожна з них була на ціну золота, бо саме така сума мала бути віддана за ліки для брата. Вона передала їх сестрі, стиснувши її зап’ястя.

- Візьмеш те, що прописав лікар… усе необхідне, - проінструктувала Долорес сестру. – Але не йди через базар чи Яблуневу вулицю. Це найбільш сонячні місця – там легко знепритомніти.

- Я знаю, - спробувала вирвати свою руку Глорія, але їй це не відразу вдалося.

- Не забудь зайти до панни Ребеки – я їй заплатила наперед, просто забереш замовлення…

Глорії все ж вийшло звільнитися. Вона просто кивнула головою й вийшла на двір, голосно зачиняючи за собою двері. Долорес провела її сумним поглядом, й повільно почала підніматися східцями, наче боячись потривожити стіни луною своїй кроків чи власного важкого дихання.

Беніто вперше за два тижні прокинувся, маючи погляд людини, яка усвідомлює, де вона і хто. Він не глянув на старшу сестру, коли та увійшла до кімнати, продовжуючи вдивлятися в тріщини на стелі. З його чола стікав піт, який Долорес поспішила стерти рукавом.

- Ти щось їв? – заговорила першою дівчина, відчуваючи себе некомфортно.

Вона отримала як відповідь тільки згідний кивок, що вже не могло не радувати.

- Де Лора? – прохрипів він, поморщившись.

- Тільки що пішла на роботу, - тихо відповіла дівчина.

- Вона занадто виснажена, - зажмурився хлопець, терплячи нещадний головний біль.

Долорес, душачи в собі сльози, сказала братові, аби він спробував подрімати, а увечері вони вийдуть трохи на вулицю прогулятися. Він нічого не відповів.

Рагу встигло охолонути наскільки це було можливо при такій погоді. У Беніто була найпрохолодніша кімната, тому він не усвідомлював, яка спека панує довкола. Їжа важко проковтувалася й не залишала жодного насичення. Долорес навіть не відчувала її смак, намагаючись не закуняти прямо за столом.

Вона звалилася на ліжко, змушуючи себе хоч трохи поспати, але це було неймовірно важко. Дівчина декілька разів перевертала подушку, проте сон усе одно не приходив. Тіло продовжувало шалено пітніти.

Весь той час, доки вона дрімала, їй снилася білизна, яку дівчина цілу ніч прала в пані Паломи, а ще пацюки, що кусали її за пальці й долоні. Тому і встала більш виснажена, чим до того, розбуджена Глорією, яка саме повернулася додому. Сестра тяжко скидала із себе прилиплу сукню, намагаючись віддихатися.

Долорес не надто їй співчувала – вона сама мусила годину йти в такій спеці, аби дістатися до будинку бургомістра вчасно. Що дівчина і зробила, перед тим перевіривши стан брата. Коли завиднівся червоний дах будинку пана Енріке, дівчина вичавила із себе останні сили, аби нарешті дійти до його прохолодних коридорів. Її нудило, перед очима миготіли вогники, тож коли вона врешті увійшла досередини, то була змушена попросити допомоги іншої служки, аби умитися й переодягнутися.