Розділ 16

Тоді я ще не розуміла, яку зробила помилку. Емоції та сльози були сильнішими за здоровий глузд! Я зібрала речі та пішла від Алекса, тому що не хотіла скандалу, навіть не бажала з ним поговорити. Мені потрібний був час, щоб розібратися в першу чергу в собі. Я не знала, куди мені поїхати... я просто їхала прямо та душилася сльозами. За кілька годин такої нічної прогулянки я все ж таки звернула увагу на одну машину, яка їхала за мною. Я натиснула на газ. Паніка швидко накрила мене, коли помітила, що автівка поїхала слідом за мною. На одному з поворотів вона перегнала мене, і, щоб не спричинити аварійну ситуацію, я різко надавила на гальма.

Це була моя друга помилка!

Далі все відбулося дуже швидко. Мене силою витягнули з машини. Я вдарила ногою в пах чоловіка та отримала ляща від іншого.

— Міс Гордон, краще не пручайтесь, — промовив чоловік, який вдарив мене по обличчю. — Вас очікують! — Він схопив мене за лікоть та потягнув за собою.

Мене ніби ляльку закинули в машину. Чоловік оглянувся до мене та посміхнувся.

— Не потрібно так скалитися, — різко сказала.

Я хотіла показати, що мені не страшно, а в самої серце вистрибувало з грудей від розуміння, що мене викрали... знову!

— Міс Гордон! Рада, що ви завітали до мене!

Озирнувшись, застигла на місці. Уважно подивилася на жінку. Звичайно, що я впізнала її. Саме вона попередила мене про вибухівку під моєю машиною... Саме тоді вона врятувала мені життя... а зараз — викрала!

— Не варто так заводити нові знайомства...

Я не встигла договорити. Вона приставила дуло пістолета до грудей, і я затамувала подих.

— Я не хочу ставати для вас подругою! — фиркнула жінка.

— Навіщо я вам?

— Можливо, я обрала саме вас для своєї сповіді!

— Я не священник! — огризнулася.

Жінка лукаво посміхнулась та поклала пістолет на канапу.

— Вийдіть! — гаркнула на охорону, потім, повернувшись до мене, склала руки на грудях та продовжила говорити. — Нам варто поговорити. Я вам не ворог, Ханно!

— Я не розумію вас! — затамувала подих.

— Можете звертатися до мене на ім’я Мелісса!

Я округлила очі.

— О, ви впізнали мене, Ханно! — хмикнула.

— Тепер я зрозуміла, хто ви!

— І на вашу думку, хто я?

Я глитнула та повільно підійшла ближче. Мелісса Дельгаро стала до мене спиною, і я, недовго думаючи, схопила вазу та з усієї сили вдарила нею. Жінка схопилася за руку та похитнулася. Ваза впала на килим, і мені пощастило, що не було гуркоту. З її руки потекла кров.

— Даремно це зробили! — процідила Мелісса. — Ви все одно не змогли б втекти!

Я вже не розуміла свої дії. Ми почали гамселити одна одну всім, що попадалось під руку. Дельгаро сильно штовхнула мене та вдарила по обличчю.

— Я сказала, що нам потрібно поговорити! — викрикнула Мелісса.

Вона заламала мені руку та притиснула до стіни.

— Якщо хотіли поговорити, то не потрібно було викрадати мене, — крикнула у відповідь. — Ви божевільна, не краща за свою родину.

Я сильно вдарила Меліссу головою. Вона відскочила від мене.

— Не смійте називати мене божевільною! Ви взагалі нічого не знаєте про мене.

Дійсно, що я ще могла знати про Меліссу Еліт Дельгаро, крім того, що вона донька лідера наркокартелю Франческа Дельгаро та сестра Гектора Дельгаро. Мелісса заснувала компанію «Еліт корпорейшн», яка цілковито належала їй, і по чутках немала жодного відношення до родини та їхнього бізнесу, а землі містечка Орлине гніздо були викуплені її компанією. Коли я про все дізналась, то знайшла декілька родин у Мексиці й про все розповіла Алексу. Тоді це був наш перший скандал, але зараз мова не про Алекса...

Мелісса мала яскраву мексиканську зовнішність: чорне довге волосся, виразні риси обличчя та темно-карі глибокі очі. На перший погляд ніби милий янгол, а насправді… стерво!

— Це я зробила так, що колишня наречена твого любого агента Хейла повернулась. Це мої люди надіслали тобі фото! — в її словах відчувались нотки іронії.

— Стерво! — фиркнула та схопила пістолет.

Не очікувала, що Мелісса одночасно зі мною візьме в руки зброю. Ми пильно дивилася одна одній в очі.

— Можливо, покладемо зброю? — хмикнула Дельгаро.

— Я чекаю від вас першого кроку.

— Чому від мене? — обурилась.

— Це ви донька наркобарона, а не я.

— Ну що ж, тоді давай спочатку перейдемо на «ти». — Мелісса легко усміхнулася та відклала зброю.

Я вагалася, але зрештою розуміла, що живою звідси не вийду! А так у мене є хоча б шанс, і не лише для мене. Опустила руку, хоча й міцно продовжила тримати зброю у руках. Видихнула та, щоб не знепритомніти від хвилювання та стресу, присіла на край дивану. Лише зараз зрозуміла, як тіло трусилося від страху.