Розділ 13

За кілька тижнів після виписки з лікарні Даміан повідомив, що я повинна терміново прилетіти у Вашингтон.

— Даміане, Дельгаро вбили, справу закрили. Я не розумію, навіщо я прилетіла?

— Ханно, тебе викрали хтось із його родини! Ми повинні розібратися в цьому! — єдине, що відповів.

— Мені допоміг лікар Ерік Гонсалес. Що з ним та його родиною?

— Єдине, що можу сказати, вони в безпеці, — відповів.

Я з полегшенням видихнула.

Декілька годин я надавала пояснення та розповіла все, що могла згадати. Все до дрібниць. Як мені стало відомо, Джим Гарольд перебуває в розшуку, а чоловік, з яким я спілкувалась вперше в маєтку Дельгаро, був сином Франческа Дельгаро, за прізвиськом «Різник». Я дивилася на фото вбитого Гектора Дельгаро і крім огиди більше нічого не відчувала.  За всі вчинки рано чи пізно приходить розплата.

Я морально та фізично була виснаженою. Даміан відвіз мене в готель. Я, звичайно, відчула маленьке полегшення від того, що цей жах закінчився, але неприємне відчуття все одно залишалося. Варто було зайти у номер, як я відразу направилася у ванну кімнату. Коли витерла дзеркало від пари, ще раз поглянула на шию та руки, які були у шрамах. Повернулась в кімнату та взяла мобільний телефон. Було декілька пропущених дзвінків від мами та Марти. Я прилягла на м’яке шикарне ліжко та зателефонувала мамі, майже через годину розмови я побачила другий дзвінок, це була Марта. Подруга почала швидко щось говорити, і я не зрозуміла, що вона торочить.

— Ти що, тікаєш від когось?

Я почула тяжкий подих Марти.

— Ні, йду на побачення. Поспішаю до чудового та неймовірного чоловіка.

Я засміялась. Моя рудоволоса бестія, мабуть, ніколи не зміниться. Вона швидко закохується, декілька місяців літає на небесах, а потім говорить, що він дурний і їй більше не цікаво з ним.

— Марто, ти впевнена в цьому?

Я розуміла, що вона хотіла почути від мене щось інше.

— Дякую, рідна, — фиркнула. — На цей раз я впевнена, що це саме мій чоловік.

Вона просто неймовірно позитивна дівчина. Я вимкнула телефон та повернулася на бік. Я повинна віддати нову статтю шефу на редакцію. Дотягнулася до ноутбука та почала писати. Я навіть не помітила, як швидко час пройшов. Поглянувши на годинник, зрозуміла, що вже потрібно відпочивати, адже через чотири години виліт.

Погода була чудовою. Вересень місяць порадував сонцем та легким теплим вітерцем. Я одягнула чорну класичну сукню приталеного крою з широкими регульованими бретелями та квадратним вирізом. Я не комплексувала з приводу рубців на тілі, але все ж таки одягнула легкий джинсовий жакет із довгими рукавами. Заплела два колоски з кожного боку голови, але не заплітала до кінця, зупиняючись на потилиці, зафіксувала гумкою. Перекинувши сумку через плече та одягнувши підбори, вийшла з будинку. На машині їхати не дуже хотілося, тому я спочатку дійшла пішки до зупинки, а потім міським транспортом доїхала до Брайант-парк. Я була в гарному настрої. Щось всередині мене говорило, що сьогодні буде чудовий день. Повільно, не поспішаючи, дійшла до лавки та присіла, завчасно купивши каву.

— Я не вірив у збіги в житті до того часу, доки не зустрів тебе!

Знайомий голос вивів мене з думок. Я підняла голову, і моє серце шалено забилося. Алекс подав мені руку. Доторкнулася до його пальців та легко обвивши його долоню, піднялася з лавки.

— Що ти тут робиш? — схвильовано запитала.

— Відпочиваю. — Його погляд застиг на моїх вустах. — Сьогодні прокинувся і дуже сильно захотів приїхати саме в цей парк.

Алекс примружив очі та усміхнувся.

— Це все дивно звучить, — тихо промовила.

— Ну, наше знайомство взагалі саме собою дивне.

Тепер була моя черга усміхнутися.

— Маєш рацію, агенте Хейл!

— Вибач, що довго не приходив до тебе. — Алекс доторкнувся до рубців на шиї.

— Дякую тобі, що ти не приходив. У мене був час подумати.

— Подумати над чим? — вигнув брови.

Я наблизилася ближче до чоловіка та обвила руками його шию. Алекс притиснув до себе. Його руки плавно зробили перехід на спину. Я повільно, не поспішаючи, потягнулася до його вуст. Серце калатало в грудях. Невже я дійсно перша роблю крок? Неймовірно! Алекс проявив ініціативу, і наші вуста зустрілися. Він цілував лише одними губами, без участі язика і не торкаючись зубів. Але цей поцілунок покрив кожен міліметр моїх губ. Я намагалась дещо сказати, але Алекс продовжував поцілунок, не даючи мені слово вимовити. Через кілька хвилин, коли повітря не вистачило в легенях, Алекс плавно перейшов від губ до шиї. Ледве стримала стогін, який так і виривався з грудей.

— Я надіюсь, що з твого боку це не лише флірт? Я чоловік дуже сильно чутливий.

Алекс намагався зробити серйозне обличчя та нахмурився. Від його погляду та міміки я лише голосно засміялась.

— Тоді прийдеться мені берегти твої почуття, щоб не завдати болю!

Тепер його обличчя дійсно змінилося. Його погляд став іншим, суровим.