Розділ 12

Ханна

Останнє, що пам’ятаю, як тримала руку Алекса. Потім вибух, і темрява забрала у свій полон. Звичайно, що спогади з приводу мого божевільного вчинку з падінням я б хотіла забути, але синці, забої по всьому тілі дають про себе знати. Лікар сказав, що, можливо, цього тижня я зможу покинути ряди хворих.

Від Даміана дізналася, що Дельгаро не дожив до суду, адже був вбитий снайпером. Безперечно, такий покидьок, як Дельгаро, цього заслуговував, але разом зі смертю лідера мексиканського картелю зупинилося і розслідування.

Я прокинулася від яскравого світла, яке залило палату. Кожен день приїздила мама, бабуся та Марта. Бабуся сказала, що Віктор, мій дідусь, дуже сильно хотів приїхати, але не зміг. Він би не витримав переліт в інвалідному кріслі, тим паче що потребує постійного лікування. Мій дід, Віктор Гордон, у свій час служив в армії, як і його зять, тобто мій тато. Але найцікавіше в історії нашої родини те, що мої прадід та прабабуся емігрували в радянські часи з Києва. Дівоче прізвище моєї бабусі Яковенко. Мама знала нашу родинну історію, і я також. Із самого дитинства я вчила українську мову і вільно можу спілкуватися. Традиції, культура текли в наших жилах. Моя родина відвідувала Канаду, зустрічалась з українським населенням. Ми розуміли, що хоча і живемо в Америці, але свою мову та культуру повинні знати.

Після поїздки на схід України в мені дійсно щось надломилося. Родина, знайомі постійно питали мене, як там? Я не могла їм розповісти, що бачила. Я просто не змогла розповісти їм правду. Вони читали мої статті й все самі розуміли.

Почула стукіт у двері та піднялась на ліктях. У палату зайшов Сомалей із батьками.

— Міс Гордон! — емоційно вигукнув юнак.

— Сомалей, ми з тобою домовились, що ти будеш називати мене на ім’я.

— Вибачте! — юнак зніяковів.

Батьки Сомалея повідомили, що повернулися в Бронкс, син — до навчання, а Чинар знаходиться в місцях позбавлення волі. Він зізнався в торгівлі наркотиками та нападі на поліцейського.

— Чинар передавав вам вітання, — сказала Джинар Болех.

— Я обов’язково навідаюсь до нього, як тільки зможу.

Я намагалася встати з ліжка, але, різко повернувшись, ледве не звалилася з нього. Батько Сомалея Балід підтримав мене. Я вийшла разом із ними в коридор. Назустріч йшли мама та бабуся. Вони здивовано подивилися на родину Сомалея.

— Дякую вам за таку доньку, — промовила Джинар.

Вона взяла маму за руку. Я побачила в очах матері ще більше здивування.

— А ти, мабуть, Сомалей?

Як завжди бабуся знайшла вихід із ситуації.

— Так! — почервонівши, відповів юнак.

Декілька годин знайомства пройшли дуже швидко. Я продовжувала лежати на ліжку, ніби та лялька. Всі ходили біля мене навшпиньки, а я вже скоріше хотіла повернутися додому. Я весь час поглядала на двері. У мене була надія, що побачу його.

— Він приходив!

Слова мами вивели мене з роздумів. Доки бабуся спілкувалась із родиною Болех, мама підійшла до мене.

— Хто приходив?

— Алекс Хейл, — усміхнулася мама, — агент з управління. Він декілька днів постійно був біля твоєї палати. А потім кудись зник. Мабуть, робота.

— Мабуть, — всміхнувшись, відповіла.

Від цієї думки мій настрій повеселішав. Після вечірніх уколів я провалилася в сон. Один плюс цього лікування: більше не бачу нічних жахів. Я морально та фізично була виснаженою. Але все одно після виписки на наступний день вийшла на роботу. Мені потрібно було відволіктися, а робота завжди для мене була найкращим заспокійливим.

Я підійшла до своєї машини. Обійшла її. Вже збиралась пролізти під машину, як раптом зрозуміла, що з таким успіхом можна стати параноїком. Включила музику Jetta — I’d Love to Change the World (Matstubs Remix) та поїхала.

Марта відразу ж накинулась на мене з питаннями.

— Чому ти вийшла? Навіщо ти вийшла? Ти повинна ще відпочивати! Ну, я особисто знайду того лікаря і дам йому прочуханки. На тобі живого місця немає.

Я лише засміялась. Подруга трішки перебільшила з приводу живого місця. У мене залишись шрами на тілі від падіння, але все не так було сумно, як сказала Марта. Звичайно, що для мене вона була тієї людиною, тією подругою, в якій я завжди була впевненою й довіряла більше, ніж собі. У даній ситуації я не могла навіть собі зізнатися з приводу однієї людини.

Після наради нам дали завдання. Крім Марти ніхто не знав про ситуацію в Мексиці. Я навіть родині нічого не розповіла. Тому я з Мартою вирушила на фінансову конференцію. Це було кращим, ніж сидіти вдома чи в офісі. По дорозі я вичавила із себе та зізналась Марті про почуття до Алекса.

— Ти не розумієш, у мене з ним ніяких стосунків не було. Просто, як тобі пояснити, ну...

— Ну? — пильно поглянула на мене та зупинилася біля входу в будівлю.

— Я дещо відчуваю до нього. Наприклад, симпатію.

Я почервоніла лише від однієї думки про нього.

— Ти почервоніла, — помітивши мої зміни, спокійно промовила Марта, а потім за декілька хвилин додала: — Ти закохалась у нього. У вас не було з ним сексу, романтичних стосунків і так далі. Ханно, можливо, це щось більше, ніж просто тілесне задоволення.