Розділ 9

Я віддала статтю в редакцію та спокійно тепер могла приділити увагу іншій темі.

Я сиділа в кав’ярні та читала інформацію, яку скинув мені знайомий журналіст, що перебував у Мексиці. Мова йшла про наступне: містечко Орлине гніздо знаходилось у Мексиці. Майже як за добу воно було зруйноване, населення загинуло. Владна верхівка повідомила, що це був терористичний акт. На даний час земля перейшла у власність компанії «Еліт корпорейшн». Ну звичайно, без сумнівів, що землю вже заграбастали. Також я прочитала інформацію, що нібито хтось бачив могили, в які просто кидали людей. Це було дико і страшно. Коли я почала шукати інформацію про «Еліт корпорейшн», то отримала лише дулю, тобто нічого... взагалі нічого. Я відкрила інший файл та прочитала чергову інформацію: арешти лідерів картелів призвели до підвищення рівня насильства, оскільки йде боротьба картелів між собою за контроль над маршрутами доставлення наркотиків в США. Одним із цих лідерів є Франческ Дельгаро. Я навіть не помітила, як до мене хтось підійшов. Чиясь тінь промайнула біля мене. Я підняла очі та смикнулася.

— Ти виглядаєш трішки втомленою! — сказав Алекс.

— Дуже мило з твого боку, — не відриваючись від ноутбука, сказала.

— Ти змінила зачіску?

Гм… Помітив. Дійсно, я трішки змінила зачіску, а саме освітлила волосся. Я підняла на нього очі та спокійно промовила:

— Даміан наказав прослідкувати за мною?

— Ні! — присівши навпроти мене, відповів.

Цей спокійний його тон мене чомусь розвеселив. Я усміхнулась.

— Алексе, хочу подякувати тобі за повернення ноутбука!

— Не варто! — дивлячись прямо в очі, сказав.

— Я знайшла відомості про Орлине гніздо, — швидко випалила. — Я думаю, що Дельгаро не просто наркодилер, він причетний до вбивства невинних людей.

Хейл відвернувся від мене та подивився у вікно.

— Сьогодні гарний вечір п’ятниці!

— Алексе, ти тільки послухай мене...

— Пригнися! Мерщій! — закричав чоловік.

Я відразу не зрозуміла, що відбувається. Алекс підскочив до мене та крикнув всім відвідувачам, щоб вони присіли. Пролунали вистріли. Я чула, як люди почали кричати. Розбите скло летіло в різні боки. Розплющила очі та доторкнулася до руки Алекса. Він міцно обійняв мене. Ці декілька хвилин ніби були вічністю. Повернувши голову, помітила, що одна жінка була пораненою. Я повільно почала повзти до неї. Алекс встав та почав стріляти у відповідь. Від адреналіну моє серце вистрибувало з грудей. Я підповзла до неї та затягнула її за барну стійку. Скинула кофту та поклала на рану, щоб зупинити кров. Через декілька хвилин ми почули поліцейські сирени.

— Не закривайте очі! Слухайте мій голос! Все буде добре, ви будете врятовані.

Я весь час говорила до неї, навіть коли все стихло та приїхала швидка допомога, я залишалась поряд із жінкою. Тільки тоді, коли швидка допомога від’їхала і люди почали виходити, а поліція оточила кав’ярню, я помітила, що мої руки та майка були в крові цієї жінки. Я повернула голову та побачила метушню, відчай та страх! Алекс говорив із поліцейськими, потім повернувся до мене, і ми зустрілися поглядом. Видихнула та повільно пішла до кав’ярні.

— Дозвольте, я заберу свої речі, — пошепки запитала.

— Міс, туди не можна заходити, — заперечив поліцейський.

— Я повинна забрати свої речі, — монотонно повторила й, коли знову почула відповідь «ні», не втримала й почала кричати.

До мене підійшов Алекс та взяв за плечі.

— Заспокойся, — прошепотів на вухо.

Він накинув на мене куртку та пішов усередину. Через дорогу стояла моя машина. Я пішла до неї та присіла на капот.

— Ханна Гордон?

Оглянулася. До мене повільно підійшла жінка з довгим темним волоссям. Її погляд кілька хвилин сканував мене. Вона посміхнулася червоними вустами, а мені від її погляду захотілося втекти в прямому сенсі цього слова.

— Так, це я! — нахмурилася.

— Я вам не рекомендую сідати в машину! — склала руки на грудях. — Вас чекає там неприємний сюрприз!

Вона пішла, а я ще кілька хвилин була в ступорі. Обійшовши автівку, прилягла на асфальт. Я не розуміла, що роблю, доки не намацала щось рукою. Вибухотехніки повідомили, що під моєю машиною знайшли вибухівку.

— Тобі не варто залишатися наодинці! — схвильовано сказав Алекс.

— Ти знайшов мій ноутбук?

Він здивовано поглянув на мене.

— Так! Він цілий! — примружив погляд. — Звідки ти знала, що під твоєю машиною вибухівка?

— Я і не знала... жінка сказала!

— Яка жінка? — на питання Алекса я лише знизала плечима. — Ханно, яка жінка?

Алекс схопив мене за плечі.

— Ханно, яка жінка? — повторив питання.

— Я не знаю! — через сльози викрикнула. — Я взагалі не можу зрозуміти, що відбувається!

За декілька хвилин істерики до мене дещо дійшло...