Розділ 4

Гучна музика, молодь, яка танцювала під екстазі, й це все виглядало дико. Я присіла біля бару та замовила віскі. Молодий бармен почав фліртувати зі мною, і я відповіла йому взаємністю. За декілька хвилин він дав мені таблетку та сказав, що я ніколи не забуду цей вечір. Я скористувалася цією розмовою та почала говорити про Чинара і що давно його не бачила. Спочатку бармен удав, що не знає такого, але коротка, чорна сукня, зацікавлений погляд та мила усмішка зробили свою справу. Я кокетливо гралася зі своїм довгим волоссям із рожевої перуки та підморгувала йому. Бармен зізнався, що давно не бачив Чинара, але по чутках, він не зміг продати свою партію героїну, за що поплатився своїм життям.

Бармен виявився досить балакучим!

Мені просто пощастило!

Я випила віскі й відчула тремтіння в руках!

Невже Чинара вбили?

Зробила глибокий вдих, від чого різко почала кашляти й горло заполонила гіркота. Зрештою, пішла на танцювальний майданчик, приглядаючись до охоронців, які стояли перед входом на другий поверх. Направилася в їхню сторону, але мене відразу ж перехопив за руку охоронець. Я шепнула йому на вушко, що шукаю роботу. Чоловік примружив погляд, оглянув мене з голови до ніг та сказав, щоб я йшла слідом за ним.

Насправді все виявилося дуже просто. Молода наївна дівчина, яка шукає роботу, може знайти її легко, але зав’язати із цією роботою мрії вже буде не так просто, тому що ніхто не дозволить покинути її.

Доки я йшла по коридору, помітила кабінки, в яких молоді дівчата ніжилися із чоловіками. Це було бридко! Я не встигла навіть придумати план дій, як почула крики та постріли. Охоронець різко штовхнув мене в кабінет та закрив за собою двері.

— Якого біса ти притягнув із собою цю дівку?

Я оглянулася. Перед мною стояв Франческ Дельгаро. Охоронець почав виправдовуватися та тримав двері.

— Пішов геть, кретине! — гаркнув чоловік. — Відкривай двері, ці віслюки все одно нічого не зроблять мені!

Я була в ступорі та обійняла себе руками.

Оце так влипла!

До кабінету увірвались декілька поліцейських та одягнули на руки Дельгаро та його охоронця наручники. Така доля спіткала і мене! Я була арештована разом із лідером наркокартелю та його посіпакою.

— Алексе, ця дівка остання! — випхавши мене з кабінету, сказав офіцер.

Чоловік скинув маску, і я побачила його. Це був агент Алекс Хейл, чоловік, з яким я познайомилася в університеті. Хотіла дещо йому сказати, але було вже пізно, мене провели через коридор до поліцейських машин. Я а попрохала полісменів поговорити із Хейлом, але вони мовчки заштовхнули мене в машину. Я не витримала та почала кричати.

— Знайдіть Чинара! Знайдіть Чинара!

Поліцейський намагався вгамувати мене, тому я, недовго думаючи, вискочила з машини та, піднявши лікоть, врізала йому спочатку в пику. Навіть не дивлячись на біль, адже наручники боляче врізалися в руки, ногою вдарила в пах. Така моя витівка привернула увагу не лише Хейла.

— Знайдіть Чинара!

Я продовжила кричати до того часу, доки мене все ж таки знову не запхнули в машину.

Я не знала, скільки саме часу провела в одиночній камері. Я ходила, сиділа, потім знову ходила кругами. Через деякий час мене вивели з камери, знову одягнули наручники та повели кудись. Це була кімната для допитів. Я попросила в жінки, яка зайшла в кімнату, дозволу зробити один телефонний дзвінок, а потім додала, що нічого не буду говорити, доки не приїде одна людина. Цією людиною був Даміан Вокер. Розуміла, що Даміан буде кричати на мене, але він єдиний, хто зможе мене витягнути звідси.

Жінка фиркнула.

— Красуне, тобі вже нічого не допоможе! — нахилившись до мене, гнівно сказала.

— Не порушуйте мої права, пані агент!

Я думала, що вона мене спопелить лише одним поглядом.

— Лише один телефонний дзвінок, будь ласка! —  спокійно  сказала.

Даміан з’явився через кілька годин і був дуже злим.

— Ханно, як ти могла? Ти поводиш себе, як підліток, причому дурний підліток.

— Я все розповім, але в присутності агента Хейла.

Даміан був роздратований не менше, ніж Клара Ніксон. Жінка щось фиркнула, але, поглянувши на полковника Вокера, була змушена терміново покликати агента Хейла.

— Навіщо тобі Хейл? — присівши навпроти мене, запитав Даміан.

— В університеті, коли я зустріла Самолея, він бачив його, можливо, агент Хейл і повірить мені. Даміане, я розумію, що зірвала твою поїздку у Вашингтон, але Чинар зник. Ти пам’ятаєш старшого брата Самолея?

— Звісно, пам’ятаю, — заспокоївшись, промовив Даміан.

У кабінет зайшов агент Хейл. Він привітався з Вокером. Чоловік мовчки зняв наручники та пильно поглянув на мене. Даміан сказав, що вийде з кімнати, але буде спостерігати за нами.

— І зніми, нарешті, цю жахливу рожеву перуку! — озирнувшись, гаркнув Даміан.

Я зняла перуку. Моє волосся було скуйовдженим і в жахливому стані, але на цей час мене це зовсім не хвилювало.