Розділ 2

Пройшло два місяці

Я вийшла з ванної кімнати закутана лише в білосніжний рушник. Коли зрозуміла, що вже немає перед ким красуватися, хмикнула. Варто було Роджеру покинути мене, як я зрештою зрозуміла, що лише звикла до нього, але, на жаль, ніколи не кохала. Поважала як чоловіка та відчувала себе комфортно поряд із ним, але кохання не було. Чому саме так було, я не могла сказати, тому що сама не знала відповіді…

Самотність нагрянула неочікувано, а саме тоді, коли прийшло розуміння, що мені двадцять вісім років, а я не маю тієї родини, про яку мріють жінки. Я не маю дітей, тому що завжди говорила, що ще рано, але, якщо бути чесною, я дуже сильно хотіла стати мамою. І моє бажання материнства, на жаль, не переважило бажанню побудувати кар’єру.

Я подивилася на себе в дзеркало. Вже немає тих синців під очима та втомленого вигляду. Доки я збиралась на роботу, увімкнула Rita Ora feat J. Cole — Love & War. Зробивши під музику зачіску, макіяж, одягнула чорну класичну сукню, темно-синій жакет та взула чорні шкіряні туфлі на підборах.

Моя Chevrolet Malibu 9 стрімко неслась по місту, доки я не потрапила в затор, а разом зі мною ще багато інших людей, які їхали у своїх справах. Я включила плейлист та почала тарабанити пальцями по керму під музику Imagine Dragons — Nothing Left To Say. Від повільного руху я вже почала нервувати. Понеділок, а я запізнюсь на нову роботу. Я почала виїжджати в провулок. Зупинившись, оглянулась та на декілька хвилин зустрілась поглядом із чоловіком. Його чорний пікап здав назад, таким чином пропустивши мене. Я кивнула йому та посигналила.

Біля редакції мене зустріла університетська подруга Марта.

— Оу, крихітко, ти маєш гарний вигляд, — емоційно сказала Марта та по-дружньому обійняла. — Я рада, що ти прийняла мою пропозицію, і сподіваюсь, тобі сподобається в нас працювати! 

— Я також, моя рудоволоса бестія, — підморгнувши, відповіла Марті.

Я зайшла в офіс. Деякі працівники віталися, усміхалися, деякі дивились не дуже привітно.

— Міс Гордон! — до мене підійшов новий шеф, головний редактор Стівен Філіпе, та міцно потиснув руку. — Я читав вашу біографію та характеристику і був досить враженим!

Я сама була досить враженою, що Дікон надав мені гарну характеристику…

Після знайомств із новими колегами Марта підхопила мене за руку та показала моє місце роботи, причому воно було навпроти її робочого столу.

— Мій окремий кабінет із панорамним вікном! — вигукнула Марта. — Тепер ти будеш працювати поряд зі мною!

Я поглянула на місто з висоти та, повернувшись до подруги, широко всміхнулася. Марта запропонувала відсвяткували мій переїзд, і ми після закінчення робочого дня так повеселилися, що на наступний день я ледве встала з ліжка.

Я поглянула на себе в дзеркало і жахнулася. Світло-русе довге волосся було скуйовджене, туш під очима розмазалася, а голова гуділа так, ніби по ній танки проїхали. Якось зібравши себе до купи, ледве зав’язала хвіст, одягнула темно-синій комбінезон та вирушила підкорювати світ.

Ранкова нарада, кава, розмова з Мартою, потім розмова із шефом, і я отримала завдання на день. Вирушила в Нью-Йоркський університет, в якому працівники Управління боротьби з наркотиками давали лекції молоді щодо небезпеки наркотиків. Я занотувала саме головне та поглядом провела по аудиторії. Серед молоді я помітила, що були іноземці. Мою увагу привернув один юнак, так схожий на...

— Міс Гордон? — до мене підійшов ректор. Я спохватилася та потиснула йому руку.

На виході з університету до нас підійшли ще двоє чоловіків, саме ті, які читали лекції. Я не встигла познайомитися з ними, тому що мене хтось покликав. 

— Міс Гордон, я довго не міг повірити, що це саме ви!

Коли я побачила, хто мене кликав, на декілька хвилин відібрало мову.

— Сомалей? — ледве вичавила із себе його ім’я.

Декілька років назад я була у відрядженні в Сирії, там і познайомилася з ним та його родиною. Я підійшла до юнака та міцно обійняла його.

— Сомалей, я дуже рада тебе бачити! Як ти? — схвильовано запитала. 

— Все добре, міс Гордон. Завдяки вашій допомозі нас вивезли з країни. Тепер я навчаюсь на стипендії, батьки знайшли роботу. Звичайно, що тяжко буває, але це краще, ніж постійно жити під обстрілами.

Неочікувано зустрівши юнака, до мене знову повернулися спогади, адже саме він врятував мене під час обстрілів та витягнув із-під уламків. Я понад рік боролася за нього та його родину, і тоді вперше отримала різкі зауваження щодо моєї роботи, а згодом і ворогів у владній верхівці.

— Сомалей, ще зустрінемося. А тепер біжи на навчання.

Я дістала з сумки свою візитну картку з номером телефону та написала на ній свою адресу.

— Дякую вам! — взявши візитку, сказав юнак.

Я провела його поглядом, потім повернулась до чоловіків.

— Це дуже благородно з вашого боку, міс Гордон! — з єхидною посмішкою промовив один із чоловіків. — Агент Джейсон Тренд! — простягнув мені руку.