Розділ 6 - Я не віддам свою душу! (Наш час)

"Якщо ти бачиш темну сторону душі людини - це не означає, що вона складається з однієї темряви". Марія Ногаєва

Машина безшумно їхала гладким асфальтом, залишаючи картинку пейзажу майже незмінною. Останні промені сонця сховалися за обрій, поступаючись місцем темряві. Морок з кожною хвилиною все більше поглинав ліс, який завмер в очікуванні лиха. Але зовнішній світ не стосувався внутрішнього.

- ...і тут я впала з дерева, ахахах ... яка безглуздість, - заливаючись сміхом промовила Тені.

- І як ти ще вижила після такого? - поблажливо мов до дитини, звернувся Ділан.

- Головне правильно згрупуватися, - дівчина з сумом подивилася у вікно, - Так, чудовий був час ... до смерті батьків. Ох, вибач, що так різко змінила тему.

- Та нічого, от я своєю юністю похвалитися не можу. Суцільні навчання та тренування.

Мій батько завжди хотів, щоб я присвятив своє життя спорту, але мою увагу привернули технології.

- Я бачу, що зараз ти непогано на цьому заробляєш. А ось дехто ризикує своїм життям, щоб заробити такі гроші.

- Ну і скільки ж платять за проходження цієї "твоїй гри"?

- Зовсім небагато, лише якихось 2 мільйони доларів, ахахах. Смішно, чи не так?

Ділан здивовано глянув на дівчину.

- Справді, небагато. Ну і куди ти назбиралася їх витратити?

- Ми з Ліндою вирішили створити невеликий бізнес, щоб забезпечити безбідне існування дитині.

- Так, за фактом, можна вважати, що ти тут заради Лінди?

- Поправочка, заради дитини. Гаразд, давай закриємо цю тему. Краще подумай, де ми можемо зупинитися на нічліг, ми провели вже цілий день у дорозі, і мій шлунок наполегливо вимагає їжі, - стомлено заявила Тені.

- Тут неподалік є невелике селище, можемо зупинитись там, буквально двадцять хвилин їзди звідси.

- Чудово.

  Дівчина раптово відчула невелику тривогу, зрештою, списавши все на втому, поринула в роздуми.

  Вони приїхали швидше, ніж передбачалося. Машина зупинилася біля невеликого будинку, у вікнах якого ще горіли вогні. Дівчина не поспішаючи вийшла з автомобіля, і розвернувшись, зустрілася віч-на-віч з неживим, жахливо-безжалісним поглядом Вейдінга. Різким рухом ватоподібної руки, з гострими як ножі, лезами, він полоснув по обличчю дівчини. Свідомість стрімко почала залишати тіло Тені, намагаючись врятувати собі життя, на останньому подиху, вона дістала срібний пістолет, і вигукнувши - Я не віддам Вам свою душу! - вистрілила, в м'яку плоть чудовиська, яка заверещавши покинула гру. Болю вона не відчувала, а ось присмак свіжої солоної крові, що текла по обличчю до губ, вона відчувала чудово.

- Тені, еееєєє… не можна ось так просто вмирати! Не смій! Ти мене зрозуміла!? - долинав підтримуючий дратівливий голос Ділана.

Дівчина посміхнулася, і промовила останні слова, які почув чоловік перед тим, як її покинула свідомість.

- Це ж гра, і ти ніколи не дізнаєшся яким буде кінець, все що мені залишається - почати її заново.