Глава 3 - Мейд індастріс. (шість місяців раніше)

«Гра – найвища форма дослідження». Альберт Ейнштейн

Похмурий, у темних тонах кабінет у який не проникало ні краплі світла. За ноутбуком сидів чоловік у темно-синьому костюмі та білій сорочці. Він жваво набирав різні комбінації на клавіатурі, намагаючись підібрати найкращу схему для проекту. Очі палали вогнем і люттю, від безвиході хотілося викинути комп'ютер з 20-го поверху, але він все ж таки намагався. Кімната на мить осяялась світлом і знову поринула в темряву.

- Містер Нілсон, я принесла вашу каву, - тихо промовила жінка, боючись знову викликати спалах гніву у свого начальника. 

Жінка середніх років, у строгому сірому костюмі, зібраним у нехитру зачіску волоссям і легким макіяжем, виконувала все, що їй на кажуть. Стиль її одягу, тон тонального крему, аж до помади, все вибирав її бос, а вона лише слухала вказівки, не сміючи заперечити, виконувала все.

- Дякую, Єлен. Залиш чашку на столі і йди.

- Так, містере Нілсон, але, ще до вас приїхали нові учасники гри Стіл-Хед.

- Ох, - важко зітхнувши, він підвівся з-за столу і попрямував до великої полиці, яка підсвічувалася маленькими діодними лампочками. На диво, він добре орієнтувався в темному просторі, і легко знаходив все необхідне. - Подай мої окуляри, Єлен, - жінка відразу вийшла за двері, через хвилину повернулася з темними окулярами в руках

– Скажи, а всі зібралися?

– Так, 20 гравців прийшло на стартовий проект.

- Тоді, почнемо гру.

 Надягнувши окуляри, він вийшов у сліпуче яскравий коридор, сонце світило отруйно-жовтими променями, проникаючи навіть через окуляри. Єлен мовчки йшла за босом, з невеликим блокнотом у руках. Нілсон не довіряв технологіям, воліючи все зберігати письмово, маючи паперові архіви. Сенсорні панелі, інноваційні технології, створення неможливого - було його пристрастю, але все ж таки він розумів, наскільки вони вразливі для хакерів і вірусів. "Поки я не придумаю досконалу систему, яку ніхто в цьому світі не зможе зламати або занести вірус, я користуватимуся звичайним папером і ручкою" - говорив він своїм співробітникам, змушуючи всі звіти писати від руки.

Двері ліфта відчинилися, видаючи звук дзвіночка, запускаючи їх усередину. Єлен торкнулася сенсорної панелі, і за хвилину вони опинилися на другому поверсі.

Величезний зал зустрів їх приємною темрявою, з невеликим підсвічуванням неонових діодів. Кілька людей сиділо на м'яких стільцях, знайомлячись, і про щось сперечаючись між собою. Нілсон підвівся на сцену, ставши біля кафедри з мікрофоном, яскраве світло прожектора ввімкнулося, освітлюючи його обличчя.

- Вітаю Вас, дорогі друзі, у новітній грі під назвою "Стіл-Хед"!!!, - в аудиторії пролунали бурхливі оплески. - Отже, я розповім правила, які допоможуть вам виграти в цій грі, та отримати приз у розмірі 2 мільйонів доларів. По-перше, у грі беруть участь реальні люди та машини, труднощі що виникнуть на вашому шляху, доведеться долати за допомогою зброї, яка на якийсь час паралізує як робота, так і людину, її вам видадуть відразу перед відправленням у гру. Деякі перешкоди для вас будуть невидимими, але ви зможете відстежити рух за допомогою датчиків. У грі є все необхідне: транспорти для пересування, будинки, їжа - це цілком реальний світ, але пам'ятайте це лише певний етап. «Головне правило гри: не говорити про гру з іншими учасниками гри та її мешканцями». За недотримання правил ви будете дискваліфіковані.

Ваше завдання знайти цю квітку, - на величезному екрані висвітилася картина красивої червоної, немов рубін, квітки. - Це Гортензія, з її допомогою ви знайдете браму, переступивши яку знайдете кулю долі, - екран знову засвітився, показуючи на ньому величезну золоту кулю. - І саме він дарує вам перемогу. Ви повинні повернутися з ним на місце, від якого почнеться гра (зі старту повернутися на старт). У кожного гравця лише три спроби, після невдачі гравець назавжди залишить гру. Хай прибуде з Вами перемога! - зал знову голосно зааплодував. - Чи маєте ви питання?

- У мене, - чоловік років тридцяти, з величезним шрамом на обличчі, підвівся, і недружелюбно окинув поглядом зал.

- Я вас слухаю, - як завжди тактовно і елегантно сказав Роберт.

- А карта, по якій ми повинні орієнтуватися, є?

- Ні, саме в цьому і полягає гра – у незнанні. Пересічність гри будується на правилах, яких там немає. Ви самі повинні знайти квітку, потім ворота і кулю, але

складність у тому, що це не пара кварталів чи невелика місцевість – це величезний мегаполіс, і ви маєте самі розібратися у всьому.

- А вбивати учасників гри можна?

- Так, - без вагань відповів Нілсон. - Зброя, яку вам видадуть, здатна знешкодити як людину, так і робота, як я згадував раніше. Після пострілу з цієї зброї гравець залишить гру, і в неї залишиться лише дві спроби. Є ще питання?

- А якщо на шляху ти захочеш вийти із гри? - Запитав хлопець років 15.

- У тебе буде телефон, в якому натиснувши на «завершення гри», тебе заберуть назад, але після цього наступних двох спроб не буде – вони анулюються. Ще? - Зал замовк. - Отже, вперед у Стіл-Хед!

- Ура! - дружно закричав натовп.

  Нілсон залишив сцену, залишивши решту роботи на співробітників. "Моя частина їх надихнути, їх частину відправити в гру" - подумав бос, заходячи в ліфт.

Він натиснув на кнопку -3 поверху, яка була захована за панеллю, за відбитком пальця ліфт рушив.

Їдкий білий колір заповнював весь поверх, люди у білих халатах стежили за показниками своїх пацієнтів.

- Лікар Стоун, - покликав він чоловіка, що записував показники з моніторів, стоячи над білявою гарною дівчиною. Вона знаходилася у скляному інкубаторі для підтримки її відмовлених органів та систем. Бліде тіло лежало нерухомо, не подаючи жодної ознаки життя, апаратура і багато різнокольорових провидів були підключені до її тіла, не даючи їй покинути цей світ. Сивий лікар, зробивши нотатки, звернув увагу на боса.

- Містер Нілсон, немає жодних змін, нічого не налагоджується, все як було на початку, ні найменшого прогресу немає. Я проводжу експерименти, але жоден не приніс бажаного результату.