Розділ 12. Танго на краю прірви

Розділ 12. Танго на краю прірви

Марк зробив крок усередину, і простір маленької кімнати миттєво зціпився навколо нього. Від нього пахло холодним дощем і тим самим дорогим парфумом, який тепер асоціювався у Єви з її золотою кліткою.

— Віддай мені те, що знайшла, — він простягнув руку, не зводячи з неї очей. — По-хорошому, Єво. Я не в гуморі для ігор у хованки.

— Ви ніколи не були в гуморі для чогось, окрім наказів, — вона міцніше притиснула калейдоскоп до грудей, відступаючи до каміна. — Ви приїхали за кодом? Заберіть! Але ви не знаєте, як ним користуватися. Мій батько зашифрував не просто цифри, а спогади.

Марк звузив очі. Він зробив ще крок, але раптом завмер. Його вухо сіпнулося, наче він вловив звук, недоступний для неї.

— Ти приїхала сюди одна? — різко запитав він.

— Звичайно, одна! Я тікала від вас, а не кликала гостей!

— Тоді у нас проблеми, — він миттєво опинився поруч із нею, але замість того, щоб відібрати калейдоскоп, він силою притиснув її до стіни поруч із вікном. Маленький чорний ліхтарик з столу зник в його величезній долоні. 

Кімнату поглинула темрява

— Що ви... — почала було вона, але він накрив її рот долонею.

— Тихо, — прошепотів він їй прямо у вухо. — Дивись.

Єва подивилася крізь щілину в завісі. Ті дві машини, які вона бачила раніше, все ще стояли внизу. Але з лісу, з іншого боку пагорба, повільно виповзали ще три тіні. Без фар. Без звуку. Вони оточували будинок півколом.

— Громов? — ледь чутно видихнула вона в його долоню.

— Його «чистильники», — Марк відпустив її і дістав пістолет, знімаючи його із запобіжника. Тихе клацання пролунало як вирок. — Він використав мене, щоб знайти дорогу сюди. Я був занадто самовпевненим, вважаючи, що відірвався від хвоста.

Він повернувся до неї. У темряві його очі блищали, як у вовка. — Слухай мене уважно. У тебе є те, за що вони вб’ють нас обох прямо тут. У мене є зброя і машина, яка стоїть за сто метрів звідси.

— Ви пропонуєте угоду? — вона відчула, як адреналін витісняє страх.

— Я пропоную тобі життя. Я вивезу тебе звідси, а ти допоможеш мені відкрити ці архіви. Ми знищимо Громова разом, або ми обоє ляжемо в цій траві. Вибирай. Зараз!

Скло в кухонному вікні розлетілося вщент від пострілу. Марк миттєво повалив Єву на підлогу, накриваючи її своїм тілом. Куля застрягла в дерев'яній стіні прямо над їхніми головами.

— Я згодна! — крикнула вона крізь гуркіт серця.

— Тоді тримайся за мене і не відпускай, що б не сталося!

Марк підвівся, відкриваючи вогонь у відповідь крізь розбите вікно, щоб дати їм кілька секунд. Він схопив Єву за руку, і вони кинулися до задніх дверей.

Холодне нічне повітря вдарило в обличчя. Вони бігли крізь густі хащі, гілки дряпали шкіру, а позаду чулися крики та тупіт ніг. Громов не збирався брати полонених.

— Сюди! — Марк штовхнув її в яр, і вони покотилися вниз по вологому моху, зупинившись біля самого берега гірського струмка.

Він притис її до себе, намагаючись вирівняти дихання. У цій тісноті, серед дикої природи і смертельної небезпеки, Єва раптом зрозуміла: він — єдиний, хто стоїть між нею і могилою.

— Калейдоскоп у тебе? — запитав він, перевіряючи обойму.

— Так.

— Добре. Бо це єдиний квиток, який у нас залишився.