Розділ 9. Бал масок та порожніх обіцянок

Розділ 9. Бал масок та порожніх обіцянок

Маєток Марка Вогняного перетворився на вулик. Офіціанти в білих рукавичках, аромат дорогих парфумів, що змішувався із запахом свіжозрізаних лілій, і озброєна охорона, замаскована під гостей.

Єва стояла перед дзеркалом, дивлячись на своє відображення. Сукня кольору «темний смарагд» ідеально облягала фігуру, стікаючи до підлоги важким шовком. На шиї сяяло те саме кольє — вишуканий ланцюг із GPS-трекером.

— Ти виглядаєш... небезпечно, — голос Марка пролунав від дверей.

Він увійшов, застібаючи запонки на манжетах. Чорний смокінг робив його ще вищим і суворішим. Він зупинився позаду неї, і їхні погляди зустрілися в дзеркалі. Марк поклав руки їй на плечі, і Єва відчула, як холод металу в кольє притиснувся до її шкіри.

— Це комплімент чи попередження? — запитала вона, не відводячи погляду.

— Це констатація факту. Сьогодні Громов буде тут. Він офіційно запрошений, як і вся еліта. Будь поруч зі мною. Не пий нічого, що не приніс мій особистий офіціант. І головне — не знімай прикраси.

— Ви так хвилюєтеся, що я загублюся, чи що я втечу? — Єва розвернулася в його руках, змушуючи його опустити долоні.

Марк на мить завагався. Його погляд пом’якшав, ковзнувши по її обличчю, але він швидко повернув собі контроль. — Я хвилююся, що не встигну тебе врятувати, якщо ти вирішиш зіграти в самостійність.

Коли вони спустилися до зали, сотні очей прикувалися до них. Це був дебют «майбутньої пані Вогняної». Музика грала м’яко, але атмосфера була наелектризованою. Єва відчувала на спині листок із координатами, який вона надійно закріпила під корсетом сукні. Це був її єдиний шанс.

— Марку! — до них підійшов Громов. Він виглядав самовпевнено, попри нещодавній провал у порту. — Чудова наречена. Сподіваюся, вона цінує твою «опіку» так само високо, як і ти цінуєш її... таланти.

— Громов, — Марк заступив Єву плечем. — Дивно бачити тебе тут після того, як твій склад злетів у повітря. Я думав, ти зайнятий прибиранням сміття.

— Сміття буває різним, Марку. Деяке сміття краще спалити, а деяке — перепродати, — Громов перевів погляд на Єву. — Єво, якщо вам колись набридне жити в цій фортеці, пам’ятайте: я завжди готовий запропонувати кращий відсоток за... цікаві історії з минулого вашого батька.

Марк стиснув келих так, що побіліли кістки. — Ще одне слово — і охорона виведе тебе звідси прямо в річку.

— Спокійно, я вже йду танцювати, — Громов розвернувся, але перед цим непомітно для Марка кинув Єві швидкий, пронизливий погляд і ледь помітно кивнув у бік тераси.

Через пів години, коли Марка відволік один із важливих акціонерів, Єва зрозуміла: це її момент. Вона мала зробити вибір. Якщо вона залишиться — вона назавжди буде «об’єктом» Марка. Якщо піде на терасу — потрапить до рук Громова. Але вона мала свій план.

Вона повільно попрямувала до виходу на терасу, відчуваючи, як трекер на шиї передає сигнал на планшет Марка. Вона знала, що він бачить її переміщення.

Вона вийшла в прохолодну ніч. Громов уже чекав у тіні колон. — Розумна дівчинка. У нас мало часу. Давай мені координати — і я вивезу тебе звідси раніше, ніж твій «господар» встигне допити віскі.

— Ви думаєте, я така дурна? — прошепотіла Єва. — Я знаю, що ви вбили мого батька.

— Я дав йому шанс, як даю зараз тобі, — Громов зробив крок до неї. — Де ключ, Єво?

У цей момент двері тераси розчинилися. Але це був не Марк. Це був Денис. Її брат, який мав бути вже далеко, стояв там із пістолетом у тремтячих руках.

— Вибач, Єво, — прохрипів він. — Громов сказав, якщо я не допоможу тебе забрати, він мене вб’є. Мені... мені дуже шкода.

Єва подивилася на брата, потім на Громова. Вона зрозуміла, що Марк мав рацію: вона була оточена вовками. Вона повільно підняла руки до шиї й розстебнула застібку кольє.

— Ви хочете ключ? — вона підкинула прикрасу в повітрі, і смарагди блиснули в місячному світлі. — Ловіть.

Вона жбурнула кольє не Громову, а далеко в темряву саду, за огорожу, де починався крутий схил до річки.

— Що ти накоїла, дурепо! — закричав Громов, кидаючись до перил.

В ту ж мить на терасу вилетів Марк. Його постріл пролунав раніше, ніж Громов встиг зорієнтуватися.