Розділ 3

Розділ 4. Тіні минулого

Ранок настав занадто швидко. Єва прокинулася ще до світанку, відчуваючи дивну суміш виснаження та адреналіну. Вона виконала наказ Марка буквально: дістала зі своєї сумки стару сіру сукню з високим коміром, зібрала волосся у звичний тугий вузол і повністю відмовилася від будь-яких прикрас.

Рівно о сьомій вона постукала у двері його кабінету.

— Заходьте, — пролунав сухий голос.

Марк уже був за робочим столом. Перед ним стояла чашка чорної кави, а в повітрі висів ледь помітний запах сигарет. Він навіть не підняв голови, коли вона увійшла. Його сорочка була бездоганно білою, але під очима залягли ледь помітні тіні — ознака безсонної ночі.

— Ваш аналіз по Громову, — Єва поклала папку на стіл. — Я працювала над цим усю ніч.

Марк нарешті підвів погляд. Він повільно оглянув її — від закритих манжетів до суворої зачіски. Його губи ледь помітно смикнулися в іронічній посмішці. — Ви дуже швидко повернулися в образ, Скромнице. Браво.

— Я просто виконую вашу вказівку, — холодно відповіла вона. — Щодо Громова... Все набагато гірше, ніж злив інформації. Він готує рейдерське захоплення вашого логістичного термінала в порту. І, судячи з цих підписів, йому допомагає хтось із вашої ради директорів.

Марк на мить застиг, а потім швидко проглянув документи. Його обличчя стало непроникним. — Ви впевнені?

— Подивіться на дати накладних. Вони збігаються з вашими відрядженнями. Хтось знав, коли вас не буде в країні.

Він раптово встав і підійшов до вікна, заклавши руки за спину. Тиша в кабінеті стала напруженою. Єва чекала на похвалу чи подальші інструкції, але замість цього Марк запитав зовсім про інше:

— Чому ти насправді допомагаєш мені, Єво? Борг брата — це лише привід. Ти могла б просто виконувати мінімум, але ти копаєш так глибоко, ніби це твоя власна війна.

Єва завагалася. Вона не могла сказати йому правду: що кожна цифра, яку вона знаходить, — це спосіб відчути власну силу поруч із ним. — Я просто не люблю, коли брешуть, — нарешті сказала вона. — І я не люблю, коли сильних людей намагаються підставити ті, хто не вартий навіть їхньої тіні.

Марк повільно повернувся. У його очах знову спалахнуло те саме темне світло, яке вона бачила в машині. Він зробив крок до неї, але цього разу Єва не відступила.

— Ти надто віддана як для людини, яку тримають тут силою, — прошепотів він.

Раптом на столі Марка завібрував його телефон. Він глянув на екран, і його обличчя миттєво потемніло. — Вийдіть, Єво. Зараз же.

— Що сталося? — Вийдіть! — гаркнув він.

Єва вийшла, але серце підказало їй, що це стосується її. Вона зупинилася за дверима, і через мить почула його приглушений, але лютий голос: — Я ж сказав тобі не дзвонити сюди, Денисе! Якщо вона дізнається, що ти зробив...

Єва заціпеніла. Денис. Її брат. Марк розмовляв з її братом так, ніби вони були спільниками, а не кредитором і боржником.

Розділ 4. Продовження. Тіні за дверима

Єва притислася спиною до холодної стіни коридору, ледь дихаючи. Кожне слово Марка, що просочувалося крізь важке дерево дверей, було наче удар під дих.

— Мені байдуже, скільки ти програв цього разу! — голос Марка став низьким, небезпечним. — Ти пообіцяв мені, що вона нічого не дізнається. Якщо Єва зрозуміє, що цей «борг» — лише фікція для того, щоб вона залишилася тут...

Єва відчула, як світ навколо неї хитнувся. Фікція? Вона закрила рота долонею, щоб не скрикнути. Брат продав її? Чи вони з Марком домовилися про цей спектакль разом?

Вона почула кроки — Марк підходив до дверей. Єва блискавично кинулася вбік, загорнувши за поворот до сходів, що вели на кухню. Серце калатало так сильно, що віддавало в скронях. Вона мала дізнатися правду. Прямо зараз.

Коли Марк вийшов із кабінету і попрямував до гаража (вона впізнала важкий крок і звук ключів), Єва зрозуміла: це її шанс. Вона знала, що він ніколи не розлучається з телефоном, але сьогодні він так поспішав, що міг залишити на столі робочий планшет або, що ще краще, роздруківки дзвінків.

Вона прослизнула назад у кабінет. У кімнаті все ще пахло його парфумами. На столі лежав розгорнутий договір, який вона аналізувала вранці, а поруч — записник.

Єва гарячково почала гортати сторінки. На останній, дрібним шрифтом, було записано: «Д. К. — транш 15.05. Умова виконана. Об'єкт доставлений».

— Об'єкт... — прошепотіла вона, і очі наповнилися пекучими сльозами. — Я для них просто «об'єкт».

Раптом вона почула звук двигуна, що заводився під вікнами. Але замість того, щоб поїхати, машина затихла. Єва заціпеніла. Вона почула, як вхідні двері знову відчинилися. Марк щось забув.

Вона кинулася до дверей кабінету, але було пізно — кроки вже були на сходах. Залишався лише один варіант: величезна шафа з документами біля вікна. Єва заскочила всередину, притиснувши коліна до грудей, саме в ту мить, коли двері кабінету розчинилися.

Через щілину вона бачила, як Марк увійшов, роздратовано кинув ключі на стіл і почав шукати щось у шухляді. Він виглядав не просто злим — він виглядав розгубленим.

Він підійшов до вікна, зовсім поруч із її схованкою, і знову набрав номер. — Денисе, ще одне слово про збільшення суми — і я особисто вишвирну тебе з міста. Єва думає, що рятує тебе, а ти просто висмоктуєш із мене гроші за те, щоб грати роль жертви. Вона занадто хороша для такої брудної гри. Ти мене почув?

Марк штовхнув стілець і раптом зупинився. Він повільно повернув голову в бік шафи. Єва перестала дихати. Вона бачила його очі — вони були зовсім близько.

— Єво? — промовив він тихо, і в його голосі більше не було металу. Тільки підозра. — Я знаю, що ти тут. Виходь.

Розділ 4. Фінал. Ціна чесності

Дверцята шафи повільно відчинилися з тихим скрипом, який здався Єві гуркотом грому. Вона вийшла зі своєї схованки, тремтячи від гніву та приниження, але з високо піднятою головою.