Продовження Розділу 2. Сніданок із хижаком

Продовження Розділу 2. Сніданок із хижаком

Стіл у їдальні був накритий на двох. Єва все ж не вдягнула смарагдову сукню — замість цього вона обрала свою найпростішу, але чисту білу блузу, застебнуту на всі ґудзики. Вона сіла навпроти Марка, намагаючись не дивитися на те, як впевнено він тримає ніж, розрізаючи стейк.

— Ви не торкнулися сніданку, — зауважив він, не піднімаючи очей. — Я не голодна. Пане Вогняний, я хотіла б знати свої обов'язки.

Марк нарешті відклав прибори й уважно подивився на неї. Його погляд зупинився на її верхньому ґудзику. — По-перше, забудьте про «пана». Для всіх я Марк Олександрович. Для вас, коли ми наодинці... просто Марк.

Єва відчула, як щоки починають палати. — Я не думаю, що це доречно...

— Мені байдуже, що ви думаєте, Єво, — він подався вперед, і його голос став тихішим. — Ви тут не для того, щоб думати про доречність. Ви тут, щоб звільнити мене від паперового хаосу. По-друге, ваша робота починається зараз.

Він кинув на стіл тонку флешку. — Тут звіти моєї служби безпеки за останній місяць. У моєму оточенні з’явився «щур». Хтось зливає інформацію про мої закупівлі конкурентам. Ваше завдання — порівняти ці звіти з графіком виходів моїх співробітників і знайти розбіжності. Навіть найменші.

— Ви довіряєте мені таку важливу інформацію? — здивувалася вона. — Ми ж знайомі лише добу.

Марк усміхнувся, але ця усмішка не торкнулася його очей. — Я не довіряю нікому. Але ви — єдина людина, чиє життя і благополуччя зараз у моїй кишені. Якщо ви мене зрадите, ваш брат зникне швидше, ніж ви встигнете вибачитися. Це найкраща гарантія лояльності, яку я знаю.

Єва мимоволі стиснула кулаки під столом. — Ви монстр.

— Я реаліст, — він піднявся, поправляючи манжети сорочки. — Робоче місце в кабінеті навпроти вашої кімнати. О другій годині ми їдемо на зустріч. І я дуже раджу вам до того часу переодягтися. Смарагдовий колір зробить ваші очі ще зеленішими, а мені сьогодні потрібен ефектний супровід, щоб відвернути увагу партнерів.

Він уже майже вийшов, але на порозі зупинився. — І так, Єво... Сніданок таки з'їжте. Мені не потрібна асистентка, яка знепритомніє від голоду в найвідповідальніший момент.

Розділ 2. Продовження. Перша зачіпка

Кабінет, який Марк виділив для неї, був повною протилежністю її тісному архіву. Світле дерево, панорамні вікна з видом на сосни та найсучасніший комп’ютер. Але Єва не дивилася на розкіш. Вона занурилася в цифри.

Минуло три години. Очі вже почали сльозитися від напруження, а спина заніміла. Марк дав їй завдання, яке здавалося нездійсненним — перевірити сотні сторінок звітів. Але він забув одну річ: Єва роками працювала з документами, де кожна кома мала значення.

Вона порівнювала час входу співробітників у систему з таймінгом відправки анонімних листів, про які згадувалося у звіті безпеки.

— Не збігається... — прошепотіла вона, кусаючи губу. — Якщо логін активований о 18:00, то чому IP-адреса показує сервер у передмісті, коли офіс у центрі?

Вона почала копати глибше. Її пальці швидко літали по клавіатурі. Коли двері кабінету відчинилися, вона навіть не здригнулася.

— Ви все ще тут? — Марк стояв у дверях, дивлячись на неї з легким скепсисом. — Я думав, ви вже здалися і пішли плакати в подушку.

Єва повільно розвернулася в кріслі. Її очі горіли не страхом, а азартом мисливця. — Ваша служба безпеки — ідіоти, Марку Олександровичу. Ну, або вони теж у долі.

Марк напружився. Він підійшов ближче, поклавши руки на спинку її крісла, схиляючись так низько, що його дихання знову лоскотало її щоку. — Поясніть.

— Ви шукаєте «щура» серед менеджерів, — вона вказала на екран. — Але подивіться на ці звіти. Доступ до внутрішньої мережі здійснювався через обліковий запис системного адміністратора, який звільнився ще пів року тому. Його картку не анулювали. Хтось користується його іменем. І цей «хтось» заходить у систему саме тоді, коли ваша особиста секретарка йде на обід.

Марк вдивлявся в екран. Він мовчав, і ця тиша ставала густою, як смола. Єва відчувала тепло його тіла зовсім поруч.

— Ви це знайшли за три години? — запитав він низьким голосом. — Це моя робота. Я бачу системні помилки там, де інші бачать просто текст.

Марк повільно прибрав руки від крісла і відійшов на крок. У його погляді вперше з’явилася не просто цікавість до «гарненької дівчинки», а справжня повага.

— Ви починаєте мене дивувати, Скромнице, — промовив він, і в його голосі почулися небезпечні нотки задоволення. — Схоже, я не помилився, коли вибрав саме вас. Але зараз залиште цифри. У вас залишилося тридцять хвилин, щоб змінити образ.

Він зробив паузу біля дверей і додав через плече: — Смарагдова сукня чекає. І не забудьте розпустити волосся. Я хочу бачити ту дівчину, яка щойно розгромила мою службу безпеки, у всій її красі.

Розділ 2. Фінал. Смарагдовий виклик

Коли двері гардеробної зачинилися, Єва залишилася наодинці зі своїм відображенням. Шовк смарагдової сукні здався їй занадто тонким, занадто відвертим. Вона звикла ховатися за шарами безформного одягу, а зараз дзеркало показувало жінку, яку вона сама ледь впізнавала.

Сукня ідеально облягала її тендітну фігуру, підкреслюючи високі груди та тонку талію. Тонкі бретелі трималися на плечах майже дивом, відкриваючи ніжну шкіру. Єва тремтячими пальцями витягла шпильки, і її волосся важкою русявою хвилею розсипалося по плечах, виблискуючи в світлі ламп.

Вона не стала фарбуватися — лише злегка торкнулася губ бальзамом. Її очі, що зараз горіли від хвилювання, і так здавалися неймовірно великими на блідому обличчі.

Марк чекав її внизу, біля підніжжя сходів. Він перевіряв щось у телефоні, але, почувши легкий стукіт підборів, завмер.

Єва повільно спускалася сходами, відчуваючи, як серце калатає десь у горлі. Кожен її крок відгукувався шелестом шовку. Марк повільно підняв голову. Його телефон так і залишився в руці, забутий.