Розділ 2. Золота клітка

Розділ 2. Золота клітка

Ранок зустрів Єву густим сірим туманом і різким звуком автомобільного сигналу під вікнами. Вона не спала майже всю ніч. Кожна сцена вчорашньої зустрічі прокручувалася в голові, як заїжджена плівка, а погляд Марка, здавалося, досі палив шкіру.

Вона кинула останній погляд на свою маленьку кімнату, підхопила сумку і вийшла на вулицю. Біля під’їзду стояв чорний матовий позашляховик, який виглядав тут так само недоречно, як діамант у смітнику.

Водій, мовчазний чоловік у чорному костюмі, без зайвих слів забрав її сумку і відчинив задні двері.

— Куди ми їдемо? — запитала Єва, намагаючись, щоб голос не тремтів.

 — У маєток пана Вогняного, — коротко кинув водій.

Маєток знаходився за містом. Високий паркан, озброєна охорона на в'їзді та величезний будинок зі скла і бетону, що височів посеред соснового лісу. Все тут дихало грошима і холодною владою.

Коли двері машини відчинилися, Єва на мить завагалася.

 — Проходьте, панянко. На вас чекають, — почула вона за спиною.

Всередині будинок вражав ще більше. Мінімалізм, мармур і тиша, яку порушував лише стукіт її дешевих черевиків по дорогій підлозі. Вона почувалася тут зайвою. Маленькою, недоречною і... беззахисною.

— Ваша кімната на другому поверсі, — пролунав голос Марка.

Він стояв на галереї другого поверху, спираючись на перила. Цього разу на ньому не було піджака — лише біла сорочка з розстебнутими верхніми ґудзиками та закатаними рукавами. Він виглядав по-домашньому, але від того не менш небезпечно.

— Піднімайтеся, Єво. У вас є десять хвилин, щоб залишити речі. Сніданок уже на столі.

Єва піднялася сходами, відчуваючи його погляд на кожному своєму кроці. Її кімната виявилася більшою за всю її квартиру. Панорамне вікно, величезне ліжко і... коробки на ньому.

Вона підійшла ближче. На кожній коробці був логотип відомого бренду. Поруч лежала записка, написана розмашистим, впевненим почерком:

«Спаліть свій кардиган. Сьогодні у нас багато роботи. М.»

Єва відкрила одну з коробок. Всередині була шовкова сукня кольору смарагду — під колір її очей. Вона торкнулася тканини, і та ковзнула по пальцях, наче вода.

— Я не буду це вдягати, — прошепотіла вона, дивлячись на відображення в дзеркалі.

— Будете, — пролунав голос прямо за її спиною.

Єва різко розвернулася. Марк стояв у дверях її кімнати, склавши руки на грудях. Він повільно перевів погляд з сукні на її обличчя.

— Пам'ятайте про нашу угоду, Скромнице. Ви тепер належите цьому дому. А в цьому домі все має бути бездоганним. Особливо моя права рука.