Розділ №10

    Небо загриміло. Емма яка так само дивилася у вікно  помітила це , але не почала перейматися де Зараз Давид. Вона почала пригадувати різні моменти з початку того , як цей маніяк почав їх вбивати. Давид майже ніколи не переймався за вбитого , ніколи не був засмучений , або вона цього не помічала. 
Вона почала розмірковувати. Перше вбивство - Сара. Тоді Давид без страху в очах дивився на вбивство дівчини. Друга смерть - Кріс. Давид якось задумливо стояв в стороні , а через пару хвилин взагалі посміхався. Та і всі інші рази він був не дуже засмучений. 
    — А якщо він причетний до цієї гри ? — сказала вона сама собі. 
    Зрештою вона прийшла до висновку , що варто поспостерігати за Давидом , щоб зрозуміти його мотиви. 
    — Але цієї ночі може все скінчитися. — сказала вона. — Або я ,або він . 
    Давид у цей час вже повертався з магазину. Прихопивши із собою пару консервів та дві пляшки води. Побачивши початок бурі , він накинув капюшона на голову та продовжив йти. Дощ посилювався. Ось ноги Давида вже змокли  наскрізь. Підійшовши до будиночка , Давид спочатку підняв припаси на верх , а вже потім піднявся сам. Він підійшов до дверей в середину будиночка та обережно відчинив їх та пройшов в середину. 
    Емма яка  так само сиділа на стільчику та різко повернула голову , коли в середину зайшов Давид. 
    — Приніс ? — холодно спитала Емма. 
    — Так. — відповів Давид , розкриваючи пакет , який трохи розмок через дощ. — Тобі консерву з індичкою чи телятиною ? 
    — З індичкою. — відповіла Емма. 
    Давид дістав з пакету консерву , виделку та пляшку води. Він передав все Еммі та сів зі своєю порцією в інший куток кімнати. 
    В мертвій тишині люди почали їсти холодні консерви та запивати водою. Буря посилилася так , що можна було почути як скрипить дерево на якому розташовувався будиночок. І тут почувся гучний звук падіння чогось об землю. Десь впало дерево від сильного вітру. Люди доїли свої порції та відставили банки в сторону. І тут Давид згадав. 
    — А знаєш , що ? 
    — Що сталося ? — відповіла Емма. 
    — Коли я піднімався з припасами в будиночок. Мотузки та тіла Роберта не було ! 
    — В сенсі не було ? — здивовано запитала Емма. 
    — Його там не було… 
    — Значіть він його забрав. 
    «Або ти» в своїх думках сказала Емма. Холод пробіг по її тілу. 
    — Ти знаєш , що сьогодні вночі може все вирішитися. — запитала Емма. 
    — Так… — відповів Давид. 
    Емма відвела погляд на вікно і в цей момент в небі блиснула блискавка. 
    — Ти думаєш я причетний до цього ? — запитав Давид. 
    Серце Емми почало шалено калатати . Вона почала нервувати , але старалася цього не показувати. 
    — З чого ти взяв ? — з невеликим тремтінням запитала Емма. 
    — Це видно по твоїй поведінці. — відповів Давид. — Але я клянуся тобі , що я до цього не причетний. 
    — Добре , я повірю тобі. — відповіла Емма,  глянувши прямо в очі Давиду. 
    Через пару годин буря закінчилась. При мені місяця світили прямо в вікна будиночка. Люди не спали , вони просто дивилися в вікна та прислухалися до кожного звуку. І тут Емма яка сиділа напроти дверей сказала : 
    — Тихо. 
    В очах людей був страх. Почулися крони по драбині яка вела на терасу будиночка. Давид сидів у кутку біля дверей. Він приклав вухо до стіни і почув , як чиїсь могучі ноги ступили на терасу і повільним кроком прямував до дверей. Емма з Давидом почали труситися. 
    Двері різко відчинилися. Відчинившись ,  вони сильно вдарили Давид по голові , від чого в нього почало темніти в очах та паморочитися в голові. Але він все рівно бачив , що сталося далі. 
    Тінь тварюки показалася з дверей, в нього в руках був той самий ніж.  Емма закричала. Але це їй не допомогло… Тварюка швидко підійшла до неї та розрізала груди. Кров почала литися рікою. Але тварюка на збиралася зупинятися. Вана почала ще різати її нутрощі та згодом витягнула серце , яке ще билося в її руках. Маніяк повернувся до Давида , який за цим всім спостерігав. Маніяк подивився Давиду прямо в очі та на кусав серце Емми. Давид почав кашляти та важко дихати. А через пару секунд в голові запаморочилося настільки , що він втратив свідомість.