Розділ №9

    Тепле проміння сонце проходило через вікна будиночка та падало на людей. Давид почав крутитися з боку на бік та поступово прокинувся. Він підняв голову з підлоги та подивився навколо. У середині будинку була тільки одна фігура накрита ковдрою. Давид почав трохи панікувати, але старався цього не показувати. Він скинув з себе ковдру та підвівся на ноги. Він підійшов до накритої ковдрою людини. Та обережно прибрав ковдру з обличчя. Під ковдрою він побачив обличчя Емми. Жінка злякалася від дій Давида та відкрила очі. 
    — Що ти робиш ? — сонно запитала вона. 
    — Роберта немає. — з панікою в очах відповів Давид. 
    — Як немаю. — піднімаючись на ноги , сказала Емма.
    Емма з Давидом підійшли до дверей та відкрили їх. Вони пройшли на терасу та почали оглядати місцевість. Емма пішла в іншу сторону , а Давид залишився біля сходів на них. Він перехилився через поручень та зойкнув. Давид відійшов назад та почав кликати Емму. Жінка швидкою ходою підійшла до Давида. 
    — Здається я його знайшов… — сказав Давид. 
    — І де він ? — відповіла Емма. В глибині Діні вона розуміла , що це не означало нічого хорошого. 
    Давид підійшов до пилила та показав рукою вниз. Емма підійшла до нього і подивилося в тому напрямку , вона затулила рукою рота , щоб не закричати від жаху. 
    Мотузка яка вчора лизала в кутку будиночка на дереві , зараз була завʼязана на одному зі стовпців перил , а на іншому кінці мотузки із петлею на шиї висів Роберт. Він був весь синій. Його тіло трохи гойдалося на вітрові. 
    Давид з Еммою відійшли від цього видовища та зайшли в будиночок. Емма сіла на стільчик та закрила обличчя руками. Давид у цей час підійшов до вікна та почав дивитися на краєвиди. Несподівано він натрапив на не велику записку. Вона складена навпіл непомітно лежала на підвіконні. Давид взяв її в руки та звернувся до Емми. 
    — Я знайшов дещо. 
    Емма зі сльозами на очах подивилася на Давида. 
    — Що там ? 
    Давид розвернув записку та почав її читати. 
    Дорогі Емма та Давид , я дуже стомився від цього всього. Зі вчорашньої розмови я зрозумів для себе все. І ця мотузка в клітку кімнати була для мене знаком. Сьогодні у ночі я  зустрінуся з дружиною та донькою. Мені було приємно з вами познайомитися. Ви дуже приємні люди і я бажаю вам обом вижити. Але я вже більше не витримаю. Прощавайте…

    Текст був написаний кривим почерком наче рука тремтіла , коли Роберт писав цю прощальну записку. 
    Емма зойкнула , з її очей потекли сльози. 
    — Це я в цьому винна. — з гірким плачем сказала Емма. — Я підняла цю тему. 
    — Еммо , годі. Йому вже не допомогти. — сказав Давид. 
    — Як ти можеш так говорити ? Він же був нашим другом. Наскільки це можливо. — запитала Емма. 
    — Я це розумію. Мені теж боляче , але йому вже все рівно. А нам вижити потрібно! 
    Емма нічого на це не відповіла. У себе в думках вона розуміла , що в словах Давида є логіка , але їй було шкода Роберта. Вона винила себе в його смерті і це пригнічувало її все більше. 
    Давид продовжив. 
    — Я думаю , що нам потрібно сходити в магазин , взяти трохи припасів та принести сюди. 
    Емма почала задумуватися.   Він так спокійно прийняв його смерть. Можливо саме він підштовхнув Роберта до самогубства. А зараз хоче позбутися її. Ці шалені думки мчали в її голові. Вона з підозрою подивилася на Давида , але він цього не помітив. Давид запитально глянув на Емму та сказав. 
    — Так ми йдемо ? 
    Емма ще пару секунд витримала паузу та відповіла. 
    — Йди сам. Я хочу побути на самоті. — вона відвернулася від Давида. 
    — А якщо він повернеться ? — запитав Давид. 
    — Він не полює після того як хтось помер… А якщо прийде то було приємно познайомитися. 
    Давид нічого не відповів і мовчки вийшов з будиночка та спустився на землю. Емма так і залишилася дивитися у вікно , сидячи на стільчику.