Розділ №5

    Люди, задихаючись, вибігли до ферми, але їхні серця билися ще сильніше, ніж від фізичної напруги. Вони залишили ще одного із своїх. Смерть Ханни викарбувалася в їхній пам’яті так яскраво, що кожен із них чув у голові її останній крик. Ліза заплакала, опустившись на коліна біля входу в ангар. 
    — Тут не можна залишатися. Він знає , що ми ховаємося тут. — важко дихаючи , сказав Роберт. 
    — Але куди нам іти ? — зі сльозами на очах запитала Ліза. 
    — Я не знаю… — витираючи піт з лоба сказав Роберт. 
    — Можливо варто ще раз піти в ліс. Може , вдасться кудись вийти. — опираючись на стіну ангару, сказав Давид. 
    — А якщо він знову там буде ?  — запитав  Джош. 
    — Як ми визначили раніше він виходить уночі , тому у нас є шанс. - відповів Роберт. 
    — Я думаю нам варто спробувати. Як-не-як можна хочаб спробувати. 
    — Добре. Тоді ходімо. — сказав Джош. 
    Люди піднялися зі своїх мість. Вони прямували до найближчого входу у хащі. По дорозі Ліза все ще плакала, але намагалася це не показувати. Вона затуляли рот рукою та тихенько схлипувала. Сльози текли по її щокам , вона їх витирала та далі йшла за всіма. 
    Люди зайшли в ліс. Вони йшли не квапливим кроком та роздивлялися кожне дерево та кущ. Їх здивувало , що поки вони йшли вони не побачили ні одної тварини.  Ні білки , ні якогось дикого хомʼяка  та , що там навіть ні одної комахи чи мухи. Вони йшли та йшли , але дорога їх нікуди не приводила. Вони йшли по прямій  дорозі не звертаючи ні в право ні  вліво.  
    Люди трохи стомилися та зупинилися біля самого високого дерева яке вони бачили за свою дорогу. Навколо дерева не було кущів чи інших дерев тому було добре видно його висоту. Роберт став спиною до дерева та лицем до людей. 
    — Хтось вміє лазити по деревах? — запитав Роберт повертаючись до дерева. 
    — Я вмію. — виступаючи в перед сказав Джош. 
    — Толі лізь і подивися куди нам іти. 
    Джош кивнув та зняв свою накидку. Він віддав її Лізі та почав лізти по дереву вверх. Він ставав ногами на гілки а руками хапався за верхні. Він ліз вище і вище , він виліз приблизно на метрів пʼятнадцять. Джош зачепився одною рукою за гілку о другу поставив вище очей , щоб сонце не світило. Але через хвилину гілка під його ногою тріснула та зламалася. Джош стрімко политі в у низ, за кілька секунд його тіло впало в метрі від людей. З його робу лилася кров та під ним уже розповсюджувалася велика червона калюжа. Коли вони підбігли до нього він був ще живий. Роберт поклав йому два пальці на шию , пульс був але дуже слабкий. Люди розуміли , що він вже не живець. Через пору секунд Роберт знову спробував спробувати пульс , але його вже не було. 
    — Нам потрібно йти. — сказав Роберт. 
    — Ми не можемо його тут покинути. — сказала Емма. 
    — Йому вже не допомогти, а нам потрібно йти звідси. — встаючи з колін , сказав Роберт. 
    — Але ж , як ми … добре.  — знову схлипуючи сказала Ліза. 
    Люди піднялися з місця та рушили далі. Всі були розбиті , Джош в їх очах був ангелом, але полетіти не зміг. Людей залишилося тільки чотири. Чотири їхні друзі були мертві та хтось з них наступний. 
    Вони йшли мовчки , намагаючись навіть не дивитися один на одного. Вони йшли по їхнім відчуттям майже дві години. Але ліс наче не закінчувався. І яке було їхнє здивування , коли вони вийшли на протилежній стороні сила навпроти того місця де вони заходили в той самий ліс. В очах усіх був страх та розпач. Їхня єдина надія пропала. 
    — Чорт забирай , це просто маячня.  — сказав Роберт хапаючись за голову. 
    — Ми приречені… — сказав Давид. 
    У жінок на очі накотилися сльози. 
    — Стоп. Не панікуємо. Треба подумати де сховатися. — заспокоюючи себе сказав Давид. 
    — Можливо підемо в ту будівлю де ми опинилися звʼязаними. — запропонував Роберт.  
    — Так , це можна спробувати. — сказала Емма. 
    Люди спустилися з пагорба на якому стояли та попрямували до самого не примітного будинка в селі. Вони відкрили двері та увійшли в ту само кімнату з якої все почалося. Закривши двері , Давид побачив ключ та закрив двері на ключ. Вони розуміли , що наступної ночі хтось вже не буде дихати. За дня вони лягли спати , щоб ввечері прокинутися. Всі заснули як маленькі діти , бо вже день не спали. І ввечері все почнеться.