Розділ №1

    Він відкрив очі. В кімнаті було темно , коли його очі звикли він побачив перед собою та біля себе людей. Вони сиділи привʼязані до стільців, дехто з них були при тямі а дехто без свідомі. Чоловік спробував визволити руки,  але не зміг. Його руки були звʼязані за спинкою стільці. Він продовжував і згодом мотузки здалися та він зміг визволити руки. Далі ноги. Кожна з ніг була привʼязана да ніжок стільця.  Він потер запʼястя на яких залишилися червоні сліди від мотузок. КОли біль того ха пройшла він визволив ноги. 
    В кімнаті було до сих пір темно ,тому він не міг порахувати скільки людей було в кімнаті , але їх тобто було більше пʼяти. Він вирішив запитати. 
    — Хто ви такі ?
    Дехто з людей подивився на нього та хтось сказав
    — Це ти хто такий ? 
    Чоловік не відповів, він глибоко вдихнув та сказав. 
    — Хтось з вас знає як він сюди потрапив ? 
    Всі люди відповіли «Ні ». 
    Коли останній людині допомогли вирватися з мотузок у кімнаті увімкнулося   світло. І тоді чоловік побачив , що в кімнаті стояло вісім людей , чотири чоловіка та чотири жінки. Всі вони були різні. Коли в кімнаті стало світло він побачив , що в ній стояло вісім стільців, стіл на якому стояло , щось по типу радіо. 
    Коли всі трохи заспокоїлися та почали говорити між собою ,один з чоловіків наважився підійти до стола та натиснути на єдину кнопку на ньому. Після того як він це зробив з радіо почувся чоловічий голос. Голос говорив дзвінко та чітко: «Дорогі учасники гри , всі ви потрапили на гру. Приз - сто тисяч доларів. Єдине , що потрібно - вижити  залишиться тільки один. Удачі. ». Після цих слів всі заметушилися, хтось почав панікувати. Один з чоловіків взяв на себе ініціативу та сказав. 
    — Стоп. Давайте не панікувати. А всі познайомимося. — Я Роберт Каррі. 
    — Я Ліза Ебботт — не впевнено відповіла жінка з коротким русявим волоссям.
    — Мене звати Джош Аббот. — сказав високий чоловік з кучерявим темним волоссям.  
    Одна з жінок ступила в перед та сказала. 
    — Я Сара Ітон. — у жінки було пряме світле волосся та вона майже нічим не відрізнялася від інших. 
    — А мене…— невпевнено сказав чоловік з темним прямим волоссям. — Кріс Барч. 
    — А я Емма Коттон. — сказала жінка з довгим, темним прямим волоссям. 
    — Мене звати Ханна Лемб. — відповіла жінка з довгим кучерявим волоссям. 
    — І я Давид Воттс. — сказав хлопець з світлим , прямим волоссям. 
    Після того як усі познайомилися та заспокоїлися Кріс Барч сказав. 
    — Якщо нас всіх тут зібрали значіть нас має , щось поєднувати. 
    Всі кивнули та задумалися. Джош Аббот занурився в спогади останніх днів. Він перебирав спогади , але не зміг пригадати чогось значного. А потім він згадав. Вже як місяця він не мав роботи , а також і грошей. В останні дні його вигнали з квартири бо він не зміг заплатити за орендну плату.  І … Далі він памʼятав тільки кімнату. 
    Дехто з людей запитував якісь запитання , але у всіх були різні відповіді. Тоді Джош наважився запитати. 
    — Вибачте.  У вас раптом не було проблем з грошима останнім часом ? — він запитав трохи не впевнено.   
    Всі раптом замислилися над цим запитанням та почали відповідати та хвально кивати. 
    — Так — сказали більшість людей. 
    — Значіть у нас всіх були проблеми з грошима. І нас усіх тут зібрали на якусь гру ? — стривожено запитала Ліза Ебботт.
    — Виходить , що так. Але , що значіть «потрібно вижити» та «залишиться тільки один» ?
    — Не знаю. — сказав Роберт Каррі. 
    — Ви помітили там є двері — голосно сказала Емма Коттон. 
    Вона показала на стіну яка залишалася в тіні. Але якщо придивитися там було видно її контури та ручку. 
    — Якщо ми тут надовго то потрібно виходити з відси , бо в нас не має ні їжі ні води. — сказала Ханна Лемб. 
    Люди кивнули та пішли до дверей. Підійшовши  до дверей,  ніхто не наважувався відкрити їх , але згодом Кріс Барч вийшов вперед та відчинив двері. Він вийшов на ззовні а за ним вийшли всі інші. Вийшовши, вони побачили , що вони знаходяться на вулиці. На дворі була пасмурна погода, але було доволі тепло. Вони побачили , що будівля з якої вони була будинком із замурованими вікнами та з напів зруйнованим дахом. 
    Група людей вирішила пройтися. Вони проходили одноманітні будинки, невеличку ферму та дійшли до невеличкого магазину. Що їх здивувало це те , що на вулиці не було ні душі , не було людей , не співали пташки , не було ні яких тварин. Підійшовши до дверей в магазин , Сара Ітон повернула голову направо в кінець вулиці , вона побачила страшний та бридкий будинок. В ньому були забиті деревиною вікна та вхідні  двері. Сара здригнулася. Вона постукала Емму по плечі та сказала. 
    — Дивись. 
    Емма повернулася голову.  В її очах читався страх. Але дівчата нічого не сказали іншим. Але повернувши голову назад до людей вони побачили , що всі вже дивилися туди куди  показувала Сара. Вони нічого не сказали та продовжували роздивлятися через скло , що знаходиться в магазині. В середині було багато рядів полиць на яких стояли продукти. 
    Джош спробував відчинити двері і легко пройшов в середину та всі пройшли за ним. Джош пішов в перший ряд та взяв з полиці пляшку води , відкрутив її та зробив ковток води. 
    — Але так не можна. Це все не наше. — обурено сказала Ліза Ебботт. 
    — Господи. Ти ще не зрозуміла? Тут крім нас нікого не має. Можна брати все , що захочеш. — сказав Джош. 
    Ліза трохи здалася та замовкла. Люди розійшлися по рядах та почали шукати собі їсти. Після того як всі поїли та попили люди зібралися біля каси. Дехто ще щось жував чи пив воду.  І тут до каси підходить Роберт 
    — Чуєте  , я тут дещо знайшов. — він про стягує газету з жирним заголовком на першій сторінці. Давид Воттс взяв газету з рук Роберта та почав в голос читати. 
    — «Трагедія в Говер-Холі. Знайдена ще одна жертва невідомого маніяка. Закликаємо всіх залишатися вдома та не виходити на вулицю поки все не владнає поліція.  » — Дата 13.09.2020.  Чотири роки  назад. 
    — Рік назад ? — нервово запитала Сара Ітон. 
    — І за цей час село вимерло… — Роберт Каррі 
    — Можливо жителі просто переїхали. — сказала Ліза Ебботт 
    — Або їх вбив цей маніяк. — роздумуючи , сказав  Джош. 
    Всі почали трохи панікувати. Кріс почав всіх заспокоювати та сказав 
    — Вже темніє. Переночуємо тут. Я буду на сторожі. 
    Всі погодилися. Чоловіки принесли матраци та ковдри , що продавалися в магазині. Кожен розібрав по ковдрі та матрацу та вмостився дрімати. Тільки Кріс пильно дивився в великі панорамні вікна наче , чогось чекав.