Розділ 1

У віці шести років.







—Мамо,куди везе нас цей чоловік?—майже скрикнула я ,адже не розуміла нічого.

Я дуже боялася ,але оскільки мама була поряд мені страшно було лише на половину.

—Моро,зачекай мить і дізнаєшся,—сказала моя мати і помітила як на її лиці засяяла приємна усмішка.

І вона мала рацію. Через хвилину невідомий мені чоловік зупинив машину. На вулиці стояв мій тато,тому я відчула полегшення. Він дістав мене з машини і взяв собі на руки.Обнявшись він допоміг мамі вилізти з автомобіля.

Ще досі не можу зрозуміти як мама ходить з таким животом.

—Татку,куди ти нас ведеш?—запитала я його,бо він вів нас до якогось під'їзду.

—Зачекай мить і побачиш,—відповів він мені.

Я так ненавиджу коли вони говорять ці слова.

Коли ми зайшли у будинок нас зустріла старенька жіночка.Батьки привіталися з нею і вона відкрила нам якусь квартиру.

—Заходьте. Ось ключі і документи ,—сказала жінка і передала ключі з папкою татові.

—Зрозуміло. Дуже вдячні.До побачення,—відповів тато.

—До побачення.

Жінка вийшла з квартири і батьки почали говорити між собою,а я вирішила оглянути тут все.Тут було лише 5 кімнат і коридор.

—Моро, як тобі ця квартира?—запитала у мене мама—Ми тепер будемо тут жити.

Я не знала що їм відповісти. Ця квартира дуже відрізнялася від тієї в якій ми жили.Навіть думка про те ,що це тепер наше житло невкладалася мені в голову. 

—А моя кімната тут є?—це перше ,що спало мені на думку,адже раніше її не було.

—Звісно,—відповіла мама і повела мене прямо по коридору.—Ось вона.

Ніколи не думала,що в мене буде моя кімната . Я була в захваті. Стіни були рожевого кольору,навпроти дверей стояла велика шафа. Був вхід на балкон.Крім того,що в мене є моя кімната,тепер є  моє ліжко.

Я навіть не помітила ,як у кімнату зайшов татко.Він обійняв і поцілував маму у щічку. 

—Що скажеш ,Моро?Тобі подобається?—запитала мама.

—Дуже подобається. Дякую!—я підбігла до них і з всієї сили їх обняла.



                        ***

Того ж вечора Мора і її мама вирішили прогулятися.



—Мамо,йдемо на гойдалки,будь ласочка,—благала я маму—Я хочу познайомитися з тими дівчатами.

—Звісно,люба,—відповіла мені вона і ми пішли до моїх нових маленьких сусідок.

—Привіт,як тебе звати?—запиталася дівчинка з чорним волоссям.

—Привіт,мене звати Мора.

—А я Аманда,—відповіла мені дівчинка з усмішкою на лиці.

—А мене звати Кароліна,—сказала висока дівчина.

—Рада з вами познайомитися,—сказала їм'я.

—Моро,скільки тобі років?—запитала мене Аманда.

—Мені шість років,а вам скільки?

Мора була середньою між ними.Вона мала коричневе волосся, синьо-зелені очі океану,але дещо все-таки мала те ,чого не мала жодна з дівчат. Мора мала великий шрам на шиї . 


—Мені шість,—відповіла Аманда.

Аманда була  протилежністю Кароліни,бо була низького росту .В неї були карі очі та темне волосся. Настільки темне ,як темне небо в ночі.

—Мені дев'ять років,—сказала Кароліна.

Кароліна була дуже високою і красивою. Вона мала світле волосся і голубі очі.
  
Мора була шокована,бо думала ,що їй дванадцять. 

Після знайомства діти пішли гратися на майданчик.З того часу дівчата стали нерозлийвода.