Розділ 2. Удаваний дотик

Ми їхали верхи до пізнього вечора. Сонце вже сіло, коли Креймонд спішився біля заїжджого двору з шинком у містечку настільки невеликому, що воно більше було схожим на село.

— Слухай мене уважно, — холодно прошепотів він, підійшовши до мене буквально впритул. Я заціпеніла. — Перш ніж ми продовжимо, я хочу, щоб ти раз і назавжди запам'ятала кілька простих базових правил на час нашої подорожі. По-перше, з цього моменту жодних звернень до тебе на «ви» чи за титулом. По-друге, ти підкорятимешся всім моїм наказам, беззастережно і негайно. По-третє, тебе звуть Олівія Флекс, ти звичайна дівчинка родом з мисливського села, і тільки так я до тебе звертатимуся. А мене звуть Крей Флекс, і я твій чоловік.

— Чоловік? — обурено охнула я, ледь не знепритомнівши. Цього ще не вистачало!

— Тихо! — Випалив він, пронизавши мене сердитим поглядом. — Таке пояснення викликатиме найменше запитань до чоловіка та жінки, які кудись їдуть разом. А головне, під цим приводом я зможу спокійно охороняти тебе ночами, винаймаючи з тобою одну кімнату на заїжджих дворах.

— Одну кімнату? — ще сильніше обурилася я.

— Тобто, ти забула, що тебе намагаються вбити? — насупився лицар. — Хочеш, щоб тебе хтось прикінчив чи викрав, поки ти по-королівськи спиш одна в окремій кімнаті? Е-ні, я не підписувався провалити завдання твого батька. Тому хочеш не хочеш, але в мою зміну до тебе ніхто не підійде! Тому звикай до моєї цілодобової компанії… Олівіє.

— Сподіваюся, хоча б у туалет та ванну я зможу ходити одна? — Випалила я, стискаючи кулаки.

— Я про це подумаю, — заявив охоронець. І що найгірше, я зараз не могла зрозуміти, говорив він це з іронією, чи всерйоз? — А тепер ходімо, винаймемо кімнату, — так само холодно скомандував він. І знявши сумки з коней, попрямував до дверей заїжджого двору.

Скрипнувши зубами, я пішла слідом за ним. У залиту м'яким світлом залу корчми, яка не була набита битком, але й не пустувала. Тут і там чувся стукіт ложок, регіт і множинні голоси, що зливались у загальний гомін. На тлі цього гомону грала задерикувата віолончель, очевидно, місцевого музиканта, який не відрізнявся особливою майстерністю, але однозначно любив свою справу.

— Кімнату з двоспальним ліжком, — сказав Крей, спершись на барну стійку, за якою розливав пиво господар закладу.

— Вчасно приспіли, саме одна залишилася, — посміхнувся пухкий високий чоловік, витираючи руки об фартух, що посірів. — Дев'ять гесторів.

Почувши названу трактирником суму, я трохи зіщулилася. Що ж за кімната може коштувати так дешево? Після м'яких перин і шовкових простирадл у палацових апартаментах мені було навіть страшно уявити, на чому мені доведеться спати тепер! Сподіваюся, хоч постільна білизна там буде випрана?

— І ще, нам чогось на вечерю. Бажано не щурятину, — підморгнув лицар з добродушним сарказмом, бачити який на його обличчі мені було ще лячніше, ніж строгу кам'яну маску, з якою він зі мною розмовляв.

— Рагу з овочами на свинині, по три гестери за порцію, — реготнув шинкар, поклавши на стійку перед чоловіком ключ від нашої кімнати. — І по одному гестеру за пиво, вино чи трав'яний чай.

— Мені чай, будь ласка, — зважилася пискнути я, відразу піймавши на собі швидкий крижаний погляд Крея.

— Мені теж, сьогодні обійдуся без ослячої сечі, яку ти звеш пивом і вином, — засміявся він, і шинкар підтримав його сміх.

Треба ж, а він, виявляється, вміє сипати образами так, щоб простолюдини на них не ображалися, і навіть реготали, сприймаючи як страшенно дотепні жарти. Ні, мені цього не зрозуміти — на місці шинкаря я б йому вже в обличчя це пиво виплеснула, виставивши на вулицю! Чи я чогось у цьому житті не тямлю?

— Не відкривай зайвого разу рота, особливо при сторонніх, — тихо прошепотів Крей мені на вухо, коли ми підійшли до вільного столика. — Менше за розмови з твого боку — менше шансів, що на нас звернуть увагу ті, кому не слід. Ти зрозуміла мене?

— Зрозуміла, — сухо відповіла я, стиснувши кулаки. Як же він мене дратує!.. І лякає.

— Тоді займи свій рот їжею, коли вже сьогодні ми ночуємо не просто неба.

Однією тільки думки про можливу майбутню ночівлю навіть не на заїжджому дворі, а просто посеред якогось лісу чи поля, для мене виявилося достатньо, щоб втратити мову. Тому коли шинкар приніс нам замовлену вечерю, так само мовчки почала її їсти. І на жаль, хоч на смак вона була не огидним варевом, але очікувано відрізнявся від того, до чого я звикла! Та й свинина, якщо чесно, була трохи жорстка, сильно застрягала в зубах, і я дочекатися не могла, коли усамітнюсь у ванній із зубною ниткою.

На жаль, наступний шок чекав на мене, коли ми після вечері піднялися на другий поверх, де розташовувалися номери. Виявилося, що ванна там була одна, спільна! І щоб потрапити туди, мені довелося трохи постояти в черзі — добре хоч невеликий, лише два постояльці.

Що ж, принаймні коли я повернулася в знятий лицарем номер, то виявила на ліжку свіжу постільну білизну, і та була тут, принаймні, чистою, хоч і бідною. Тільки ось білизна ця виявилася не застеленою.

— А коли прийде покоївка, щоб застелити ліжко? — Обережно запитала я, витираючи рушником коротке світле волосся.

— Яка покоївка? — насупив брови Крей. — Самообслуговування, Олівіє.