Гра в тирана - Розділ 1. Крах

— Ні, тату, будь ласка, скажи, що ти не серйозно! — Відчайдушно простогнала я, і глибоко вдихаючи повітря, сіла на тахту. В голові паморочилось, перед очима темніло, а повітря ніби не хотіло входити в легені.

— Вибач, рідненька. Але боюсь, у нас немає іншого виходу, — зітхнув батько, поклавши руку мені на плече. — Я і сам не хочу йти на такі заходи, тільки ось зараз це єдине, що спадає мені на думку. Тому що я не хочу бачити тебе ні під вінцем із цим виродком Раяном Гарвенделом, ні тим більше у труні.

— Невже не можна вигадати щось інше? — благала я, заламуючи лікті.

— Може й можна, тільки ось у нас на це немає часу, — похитав головою Артур Прайгон, король Камалора, і найближча для мене людина в цілому світі. — Оліваро, люба, час пішов на годинник. І я не можу тебе втратити. У мене надто багато ворогів. Десять років тому я не вберіг твою матір, і досі не можу собі цього пробачити. Тому нізащо не повторю свою помилку і не дозволю, щоб хтось тобі нашкодив. Все буде добре, ми впораємося. А зараз треба починати діяти. Ось, випий, — скомандував батько, простягнувши мені пляшечку із золотистою рідиною.

— Це…

— Еліксир, який змінить твою зовнішність. Зачарує тебе настільки надійно, що жоден маг не зможе так просто розпізнати маску. Закляття діятиме, поки ти не приймеш нейтралізатор, який я зберігатиму у себе в сейфі, поки небезпека не мине, і ти не зможеш повернутися. Креймонд вже випив таке саме.

Креймонд.

Від цього імені я здригнулася і скривилася, відчуваючи по тілу хвилю мурашок.

Перший лицар батька завжди лякав мене. Його погляд, суворе обличчя зі шрамом над бровою, темне волосся і дуже високий зріст примушували почуватися маленькою мишкою, над якою навис грізний хижак. А те, що цей чоловік був чорним драконом та ще й темним магом, тільки посилювало мій страх перед ним.

І ось тепер... тепер мені доведеться провести в компанії цієї людини незрозуміло скільки часу! Та ще й невідомо де.

Подумати тільки, а лише минулого вечора я безтурботно танцювала на балу на честь Дня народження батька. Де й відбулися два танці, які стали для мене фатальними.

Перший — з маркізом Раяном Гарвенделом, як виявилося — владним садистом сорока з лишком років, який уже звів у могилу трьох дружин, остання з яких нещодавно вчинила самогубство, не витримавши «сімейного щастя».

Другий — з герцогом Віктором Тайредом, головою стародавнього та дуже впливового дворянського роду, який давно й міцно плів проти батька інтриги. А головне — мав надто небезпечні зв'язки, щоб його можна було так просто позбутися. Навіть королю.

І ось сьогодні розвідники батька донесли, що на мене готується атака з обох боків. Тому що Віктор Тайред збирається вбити мене за те, що король не пішов йому на поступки в одному важливому державному питанні. А Раян Гарвендел накинув на мене око і зібрався вимагати заручин, використовуючи свої важелі впливу в державі!

За іронією долі, через політичні домовленості між цими двома шлюб з маркізом Гарвенделом був чи не єдиним, що могло б змусити герцога Тайреда передумати щодо мого вбивства. Тільки ось виходити заміж за людину з настільки сумнівною репутацією фактично означало той самий смертний вирок! Це якщо забути про те, що сам він був далеко не приємним красенем, від якого б затріпотіло моє дівоче серце.

Але батько ухвалив інше рішення, про яке повідомив мені кілька хвилин тому. Заявив, що приступати до його втілення я маю негайно. А саме — випити еліксир, який замаскує мене, і разом із його першим лицарем таємно покинути столицю. Щоб коли вранці маркіз прийде просити (точніше, вимагати) моєї руки, а вбивця від герцога чекатиме на відповідь короля за рогом, батько заявив: уночі принцеса зникла! За цей час, згідно з планом, ми із сером Олстерном уже від'їдемо досить далеко від столиці, щоби нам не сіли на хвіст. Завданням лицаря буде забезпечити мою безпеку, ховати від ворогів та не дати схопити.

Мене ж все це зводило з розуму! І не тільки тому, що сам лицар лякав мене. Просто я… не була готовою до такої «подорожі». Все життя живучи в палаці, оточена розкішшю, всіма можливими зручностями та безліччю слуг, які виконували будь-яку мою забаганку, я якось звикла до спокійного комфортного життя. Хай навіть мене трохи навчили їздити верхи, тримати в руках меч і лук, а батько брав мене із собою на королівське полювання… але це було навіть близько не те, що тепер чекало зніжену дівчину, яка нещодавно відсвяткувала своє повноліття.

Тільки вибору не було! Тому підійшовши до великого дзеркала, я випила еліксир, і спостерігала у відображенні, як моє чорне волосся стає світло-рудим, карі очі — яскраво-зеленими, а риси обличчя змінюються на такі незвичні, хоч і все ще вродливі.

— Переодягайся в дорожній костюм, який я тобі приніс, — скомандував батько, коли трансформація завершилася. — Він виглядає дешево, на відміну від тих, що у твоєму гардеробі, та не буде впадати в око в дорозі. Тобі вже зібрали сумку з речами, яку передали Креймонду. Тому нічого із собою не бери… зовсім нічого. Особливо — особистих речей на кшталт медальйону з портретом матері, чи якихось прикрас. Вони можуть тебе виказати. Чекатиму за дверима. Щойно переодягнешся — виходь.

— Добре, тату, — слабо кивнула я. І дочекавшись, коли батько залишив мої апартаменти — швидко змінила легку сукню з блакитного шовку на грубий, але практичний брючний костюм. А потім, зав'язавши волосся, накинула плащ із глибоким каптуром і вийшла за двері.