21

Вечір. Кіра сиділа в своїй квартирі, перед нею розкидані свічки, кристали і старі записи ритуалів. Вона зосередилася, взяла глибокий подих і почала обряд. Магія плавно накрила кімнату теплим світлом, і в її розумі винився образ… квартири Альберта.
Вона не могла втрутитися, але бачила все, що відбувається всередині: його рухи, дрібні деталі, які раніше їй залишалися невідомими.
Альберт сидів за столом, спочатку сумний і задуманий після сварки. Його очі то гнівно блищали, то м’яко пом’якшувалися, коли він згадував її слова. Він не піднімався до неї — розумів, що остання ніч залишила між ними шрам, і не хотів втручатися у її простір.
Він тихо готував вечерю для себе, але руки інколи нервово стискалися в кулаки. Кіра бачила це, відчуваючи, як ревнощі і турбота переплітаються в ньому одночасно. Вона хотіла підійти, сказати щось, але магія дозволяла лише спостерігати.
Через кілька хвилин Альберт підняв голову до вікна, ніби відчуваючи її присутність, хоча насправді він нічого не знав. Його погляд зупинився на нічному місту, і Кіра зрозуміла: він думає про неї, хоча вони обидва ще ображені.
Серце Кіри стислося. Вона зрозуміла, що їхній зв’язок сильніший за сварки, ревнощі і нерозуміння. І хоча вона ще не вирішила для себе, чи бере він участь в експериментах, вона відчула: його почуття до неї справжні.
Ритуал закінчився, магія відступила, і Кіра залишилася одна в своїй квартирі. Вона глибоко вдихнула і тихо промовила:
— Поки я не дізнаюся правду… я буду стежити.
І хоч Альберт не знав, що вона бачила його дії, магічний погляд дав їй змогу відчути його емоції і зрозуміти: сварка не зруйнувала того, що між ними є.