19

Вечір після дня народження Маріка. Кіра йшла поруч із Альбертом, але напруга була відчутна: її серце ще прискорено билося від компліменту Маріка, а він не міг приховати ревнощів.
— Ти добре провела вечір? — запитав він, голос стриманий, але в очах блищала злість.
— Так… цікаво було, — відповіла Кіра тихо, стримуючи емоції.
— Цікаво?! — крикнув Альберт. — Ти сміялася над його жартами! Ти з ним говорила, а я стояв поруч і дивився!
— Я нічого не давала нікому! — вигукнула Кіра. — І це не твоя справа, як я поводжуся!
— Ти нічого не розумієш! — голос Альберта став різким. — Мені боляче, коли хтось ще звертає на тебе увагу!

— А мені боляче, коли ти ревнуєш! — не витримала Кіра. — Я не твоя власність!
Слова летіли, емоції вибухали, і кожен відчував межу терпіння. Вони стояли на порожній вулиці, темрява ночі огортала їх.
Кіра розвернулася й пішла, ображена і сердита. Альберт стояв кілька секунд, вдивляючись у її фігуру, яка зникала у темряві, а потім теж пішов у свою сторону, пригнічений і роздратований.
Вона не знала, що Альберт тихо приліпив магічний слідкувач до її речей, щоб відстежувати її пересування. Він не міг вгамувати ревнощі, але і не хотів втрачати контроль. Тепер Кіра думала, що вони розійшлися, а він уже почав стежити за нею непомітно.
Ніч накривала місто темрявою, а кожен ішов до своєї квартири, сповнений емоцій і роздратування. Між ними залишалася непроговорена напруга, але ще сильніша, ніж раніше.